60-літній ювілей священства


60-літній ювілей священства святкував у неділю, 8 жовтня 2017 р., о. Миколай Волосянко, редемпторист. Рівно 60 років тому преосвященний владика блаженний Миколай Чарнецький рукоположив о. Миколу на священика. На даний час о. Микола перебуває у монастирі св. Герарда в Кохавині (смт. Гніздичів Львівської обл.), де знаходиться новіціят Львівської провінції редемптористів.

У неділю у храмі Покрова Пресвятої Богородиці було відслужено подячну Святу Літургію за нашого співбрата. Радість свята розділили вірні з місцевої громади, співбрати о. Миколи а також вірні із с. Іваниківка Богородчанського району на Івано-Франківщині, де о. Микола душпастирював кілька років з 1989 р., і його слова та життя запали тамтешнім людям глибоко у серце.

Біографічна довідка
Отець Микола народився 14 вересня 1930 року в селі Старий Лисець Тисменицького району Івано-Франківської області в родині Прокопа та Ганни Волосянків. Середню освіту здобув у Лисецькій школі. З дитячих літ захоплювався релігійним життям, годинами простоював на богослужіннях, занурений у молитву. Навчаючись у другому класі, у 1938 році приступив до першої сповіді та Святого Причастя. Вже тоді він вирішив своє життя цілковито присвятити служінню Богові. Згодом він згадував про цей епізод зі свого життя: «Першого редемпториста я побачив у нашому селі в 1941 році. Зять нашого пароха о. Івана Устияновського, о. Богдан Фіголь, правив першу Службу Божу. Йому дияконували о. Ярослав Раковський - другий зять пароха і о. Іван Зуб - редемпторист, що приїхав на запрошення отця-пароха. Отець Зуб проповідував про священство, і тоді в моїй душі виринула думка: “Я хотів би бути священиком”.

У 1944 році в часі Великого посту о. Юрій Потерейко, редемпторист давав протягом тижня реколекції в парафіяльній церкві в селі. Тож хлопчина мав нагоду зблизька запізнатися з отцем-місіонером. Тоді знову прийшла побожна думка: «Хочу бути таким, як цей місіонер».

21 вересня 1944 року Микола вперше прийшов до каплиці отців-редемптористів. Приступив до сповіді до отця Стефана Захарківа. Після Служби Божої купив вервичку, образки та дві книжечки “Мати Божа в Люрді” (автор - отець Породко) й “Апостол любові св. Альфонс Ліґуорі” (автор - отець Роман Бахталовський). Ці перші духовні видання він залюбки перечитував на пасовиську. 

Від вересня 1944 року почав вчащати до отців-редемптористів на богослужіння. 12-кілометрову відстань до Станіславова часто долав пішки. Та 1946 року монастир у зв’язку з відомими подіями було ліквідовано. Монахів заарештували й вислали до Сибіру.

Богословську освіту молодий Волосянко здобував приватно у підпільній семінарії. Його учителями були священномученики владики Іван Слезюк, Семен Лукач, Василь Величковський, Микола Чарнецький, Петро Козак, отець Іван Юськів. На диво спокійна вдача та терпеливість допомагали зростати йому у вірі. “Коли закрили монастир, то в Станіславові ходив із сестрами-василіянками до костелу, - згадує отець Микола. - Через них зустрівся особисто з о. Величковським. Мав з ним розмову, що хочу бути священиком». 

Священичі свячення одержав з рук блаженного владики Миколая Чарнецького у нього на квартирі у Львові по вул. Вечірній, 7. Присутній при свяченнях був о. Василь Величковський. Все відбувалося за два дні: 7 жовтня 1957 року до обіду - нижчі свячення, після обіду - дияконат. 8 жовтня - священичі свячення.

«Великим мужем нашої Церкви був мій святитель – каже о. Волосянка. - Якось Стеців поділився зі мною, що преосвященний Миколай говорив йому таке: “Мене кликали і казали: Ви висвячуєте… Висвятили вже 13 священиків. Але вони не дорахувалися, бо я висвятив 52. То за всіх не знають…”

Після свячень почалася важке підпільне священиче служіння. Таємні богослужіння, обряди. Не відмовляв навіть тим, хто доносив на нього у відповідні інстанції. Отця Миколу переслідували, погрожували. Але він долав перепони передусім завдяки щирим молитвам. 

За священичу діяльність 1970-1973 pоків відбував ув’язнення в таборі загального режиму. Про цей період життя він повідає наступне: «1968 року їхав до свого брата до Польщі. В Глівіцах позичив у редемптористів габіт, і їздив по Польщі в габіті. Додому віз антимінс з мощами, Святе Письмо, образки. На кордоні все перетрусили. Антимінс сховав у сорочку. Охоронець трясонув, але антимінс залишився. Мощі сховав у черевик, але знайшли і забрали. Також забрали Святе Письмо та образки. Писав, щоб повернули забрані речі. Не віддали нічого… Пізніше, як викликали на допити, то питав слідчого: “Яка різниця між соціалізмом Польщі та Союзу?” Відповідь: «Ніякої». Кажу: «Я був у Польщі, бачив розвиток Церкви». Слідчий мовчав…

Поїздкою до Польщі та вилученими речами привернув до себе увагу КГБ. Тому 18 жовтня 1968 року в Зимній Воді провели обшук, який тривав з 9:00 до 19:20. Забрали багато речей…

21 квітня 1970 о. Миколай їхав у село. По дорозі його арештували, згодом відбувся суд в Івано-Франківську, де о. Миколу засудили на три роки. Один рік відбув у таборі загального режиму в Товмачику, 12 км від Коломиї. Тоді направили до Чернівців на будівництво гумового заводу. Тут отець два роки працював бетонщиком.

Після звільнення отець Микола десять років пропрацював кочегаром. Потім ще шість - двірником в Івано-Франківську. В 1990-му вийшов на пенсію.

З відновленням УГКЦ легалізував свою душпастирську працю. З 1989 року надавав духовну опіку вірянам на парафіях у селах Іваниківка та Росільна Богородчанського району на Івано-Франківщині. В 1992-му перебрався до Львова. Служив у м. Новояворівськ, що неподалік від Львова. Проживав у монастирях Тернополя, Львова, Вінниці.

Використано матеріал: diocese.ko.if.ua

60-літній ювілей священства