Ахіль Деляре (Achille Delaere) - Редемпторист великого серця


17 квітня 2018 року минає 150 років від дня народження Ахіля Деляре. В цей день за дар життя отця Ахіля і за його геройський подвиг життя редемпториста по особливому дякують аж три Провінції та одна Віцепровінція нашого Згромадження: материнська Бельгійська Провінція (у складі Провінції святого Климентія), яка прийняла його до Згромадження та інші дві провінції і одна Віцепровінція, які завдячують отцю Ахілю своє існування: Провінція Йорктон, Канада та Провінція Львів, Україна, і Віцепровінція Міхаловци, Словаччина.


Ахіль Деляре народився 17 квітня 1868 року у сім’ї сільського фермера у селі Лендилид (Lendelede), Бельгія. У віці двадцяти років Ахіль вступив до спільноти редемптористів у Бельгійській Провінції. В 1896 році отримав священичі свячення та у 1899 році розпочав працю на просторах Канади серед емігрантів із Східної Європи. В 1906 році о. Ахіль зважився на крок, який відкрив нові горизонти як особисто для нього, так і для цілого Згромадження.


Вже на останньому році навчання у семінарії о. Ахіль довідався, що отримає від Провінції особливе завдання місійного служіння серед емігрантів зі Східної Європи у Канаді. Саме для цього він виїхав до польських редемптористів, щоб у них вивчати мову. Спочатку помилково вивчав словацьку, опісля польську. 11 жовтня 1899 року отець прибув до монастиря редемптористів у Брендоні (Brandon), Канада.


В скорому часі він зрозумів, що емігранти із Східної Європи, яким мав служити, у своїй більшості були українці ще й католики, але іншого обряду. Вони мали свою українську мову, а в богослужіннях використовували ще іншу мову – церковнослов’янську. І що найважливіше – ці люди не мали своїх священиків, а тому були позбавлені духовної опіки. Саме тому о. Ахіль вирішив вийти їм на зустріч – перейти на східний обряд та вивчити ці дві чужі для нього мови. Цю пропозицію радо підтримав місцевий архиєпископ Лянжевен (Langevin), адже це із його ініціативи бельгійські редемптористи прислали до Канади отця Деляре. 23 березня 1906 року із Риму прийшла позитивна відповідь, яка, однак, вимагала від отця великої жертовності – прийнявши східний обряд, він не міг більше служити у латинському обряді. Що це означало для людини, яка все життя прожила у латинському обряді? Ось як про це згадував багатьма роками опісля його співбрат о. Йосиф Схрейверс (Jozef Schrijvers): 


«Нарешті, щоб розпочати цю місію, потрібно було почати із великої жертви. Необхідно було розпрощатись із латинським обрядом, з його відправами, з його таїнственною Літургією. У найдальші кутки пам’яті треба було заховати усі спогади про минуле, зворушливі згадки про Перше Причастя, про священичі свячення та першу Літургію, забути разом із молитвами із латинського молитовника для того, щоб призвичаїтись до нових богослужінь, велична краса яких ще нічого не говорила латинській душі, смисл яких не піддавався і ще довго не піддаватиметься її розумові, що його завданням на початках було лише захоплено спостерігати. Проте цього доброго наміру було замало. Потрібно було звертати увагу на свою вимову, жести, навіть коли хрестився, для того, щоб не образити їхніх [емігранти з Галичини] почуттів, не зазнати слави перебраних латинян, що прибули порушити їхні святі східні традиції».


Однак, це не зупинило о. Ахіля. Він свідомо склав жертву і перейшов на східний візантійський обряд. Отримавши дозвіл, він певний час з допомогою ченців василіян у Венніпезі вивчав цей обряд та обидві мови: українську і церквонослов’янську та 26 вересня того ж 1906 року відслужив першу святу Літургію у східному обряді.

Цей день був знаменним не тільки для отця Ахіля. Цей день став знаменним для цілого Згромадження Найсвятішого Ізбавителя. Засноване святим Альфонсом у 1732 в сонячній Італії, Згромадження редемтпористів ще за життя засновника перетнуло Альпи в особі святого Климентія та опісля долало кордони різних країн. У 1832 р. під проводом Слуги Божого Йосифа Пассерата (Passerat) перетнуло Атлантичний Океан. Редемптористи опинялись у різних країнах, різних середовищах серед різних людей з різними ментальностями та у різних кліматичних зонах. Все це вимагало максимального пристосування, щоб там, де вони є, вони, могли проповідувати Велике Відкуплення.


Крок отця Ахіля Деляре був не менш важливий. Цим кроком він дав можливість Згромадженню перетинати не тільки географічні простори, щоб бути ближче до убогих і опущених. Цим кроком він, а згодом і інші співбрати, перетнув щось більше аніж гори і океани з усіма наслідками:  о. Ахіль зважився на крок, за допомогою якого, будучи так близько, а одночасно таким чужим і далеким, він став для емігрантів з Галичини раптом цілком своїм. В скорому часі такий же крок зробили інші редемптористи: Генрік Бульс (Henrik Boels), Ноель Декамп (Noël Decamps) та та Шарль Тешер (Charles Têcheur).

Отець Ахіль теж доклав великих зусиль для того, щоб зреалізувати задум великого митрополита греко-католицької Церкви Андрея Шептицького – відкрити монастир редемптористів східного обряду у самій Галичині. У 1910 р. митр. Андрей був у Канаді і бачив ревну працю бельгійських місіонерів серед українських емігрантів. Тому митрополит просив отця Архімандрита та бельгійського протоігумена надіслати місіонерів до Галичини. В 1912 р. о. Ахіль особисто відвідав Галичину та Рим, де представив отцю Архімандритові звіт, у якому зазначив: «Мені здається, що якщо б наш славний Отець Альфонс ще жив би на землі, він написав би до своїх дітей листівку із запитанням: “Хто бажає пожертвуватись для спасіння українців?”». Цей звіт вплинув на позитивне рішення Генерального уряду у цій справі. Таким чином 21 серпня 1913 р. було засновано першу спільноту редемптористів на українській землі, яка виявилась дуже плідною на покликання, бо вже у 1921 р. було створено окрему Віцепровінцію. В липні 1928 році два монастирі східного обряду у Канаді (Йорктон і Айтуна) було приєднано до віце-провінції у Галичині. Наслідуючи приклад бельгійських редемптористів, співбрати в Чехословаччині в 1921 р. створили спільноту східного обряду у Міхаловцах.


Аналізуючи геройський вчинок отця Ахіля Деляре, можна побачити яким потенційно багатим може виявитись готовність редемпториста послужити там, де цього вимагають обставини. Останні наші генеральні капітули багато говорять про це. Редемпторист не може бути прив’язаним до свою краю, своєї мови, свого обряду. Він має бути вільним і відкритим, щоб мати можливість проповідувати Велике Відкуплення там, де цього очікує і потребує Церква. Інший момент: отець Ахіль не вважав спільноти редемптористів східного обряду своєю справою, хоча і вболівав над ними. Коли в 1929 р. спільноти Йорктону і Айтуни юрисдикційно підчинили Торонтській провінції, то отець протестував, бо вважав, що цим спільнотам чиниться кривда. Він навіть виїхав до Галичини, де пробув цілий рік. І повернувся в кінці 1931 р., коли ці спільноти знову були в юрисдикції Віцепровінції у Галичині. Він також не тримався влади, адже був вільним чоловіком. Він не був також Віцепротоігуменом для спільнот на двох континентах, коли вони входили до складу однієї Віцепровінції. А під кінець життя о. Деляре не був і настоятелем спільноти.


Чим керувався молодий священик, вирушаючи у невідоме, коли почав служити для емігрантів у Канаді? Відповіддю можуть бути слова його співбрата о. Івана Нагірного, який став редемптористом завдяки прикладу жертовності о. Ахіля. Отець Іван в 1938 р. написав короткій твір про о. Ахіля, в уста якого вклав наступні слова: «Я не знаю, я не знаю чому я так полюбив той український нарід... Я полюбив тебе, бідний народе, бо полюбив я Того, що був так, як і ти, вбогий, забутий, що то Його, як і тебе відреклися й засудили бичувати кроваво й у глум увінчали й на горі смерти розп’яли і Його одіжжю поділилися… Я полюбив тебе, український народе, бо я вірю, що двигнешся і воскреснеш, як повстав, як воскрес твій Господь і Спаситель… Я полюбив тебе, бо твоє життя таке подібне до життя мойого Господа – я полюбив тебе, бо полюбив мойого Господа Ісуса…».


12 липня 1939 р. у Йорктоні перестало битись серце великого місіонера отця Ахіля Деляре. Його некролог завершився такими словами: «Отець Деляре залишиться назавжди найбільшою славою Бельгійської Провінції, і ми надіємось, що матимемо його як великого заступника на небі для українських людей». Не буде перебільшенням, коли скажемо, що отець Деляре є великою славою цілого Згромадження. Адже це завдяки йому в першій конституції нашого Згромадження вказано, що редемптористи є: «місійним інститутом різних обрядів». Це він – Ахіль Деляре – був тим вдалим експериментом та новаторством у Згромадженні, який дав рясні плоди. Адже на сьогодні Згромадження Найсвятішого Ізбавителя є міжобрядомим Згромадженням. Kрім латинського обряду, співбрати звершують своє місіонерське служіння в інших обрядах: візантійський (Провінція Йорктон, Канада, Львівська Провінція, Україна, Віце-провінція Міхаловци, Словаччина), халдейський (Ірак), сиро-малабарський (Індія), маронітський (Ліван).


Сьогодні, коли святкуємо 150 років від дня народження Ахіля Деляре, хочеться, щоб кожен з нас був таким відважним та вільним, щоб зумів у своєму житті місіонера послужити бідним, а особливо опущеним там, де він нього очікуватиме Згромадження і ціла Церква. Приклад отця Ахіля показує, що жодні труднощі і перешкоди є нічим, якщо редемпторист посвятив своє життя Відкупителеві та має велике і щире бажання проповідувати Його Велике Відкуплення.

 

 

 

о. Руслан Піх,

голова історичної комісії

Львівської Провінції Згромадження Найсвятішого Ізбавителя