«Світло Христа» у Карпатах

---

Ось і закінчилась наша поїздка у Карпати, на яку ми так довго чекали. Як не дивно, усім дуже вона сподобалося. У п’ятницю всі метушилися, збиралися та боялися не запізнитися до церкви, де на нас чекали два буси, на яких ми мали рушати… По дорозі, їдучи, ми не сумували - на початку ми помолилися за щасливу дорогу, а тоді почали співати веселі пісні.

А що скажуть нам наші учасники спільноти які вперше подорожували разом з нами?

«Перший раз зі спільнотою подорожував. На початку думав, що буде безпорядок, адже була велика кількість дуже юних «світлячків». Проте, як на диво, все пройшло, як то кажуть, гладко, без пригод. Це звичайно було, в першу чергу, завдяки брату Назару і брату Юрію та отцю Роману, а також завдяки послуху всіх учасників спільноти». – Орест Апостолюк.

«Я багато думав про те як все складеться - чи буде цікаво, чи все пройде добре. Сама поїздка перевершила мої сподівання. Я й не думав, що буде так цікаво і захопливо. Думаю, що всім вона запам‘яталась і, звичайно, хотілося б повторити це ще раз». –Тарас Бурбан.

Приїхавши на місце, нас приязно зустріли господарі будинку, де ми проживали ці незабутні дні. У п’ятницю відпочивали з дороги, хтось готував вечерю, хтось бавився ігри, а хтось просто насолоджувався чистим, гірським повітрям.

У суботу зранку всі швидко пішли на Святу Літургію, яку проводив о. Роман, а після Літургії нас чекала важлива подія – ми мали подолати г. Говерлу… Я запитала наших учасників:

– Чи важко було підніматися на Говерлу? Якщо ні, то що цьому посприяло?

– На Говерлу підніматись було не важко, тому що настрій був веселий і ми підтримували один одного та допомагали, – впевнено відповів Тарас Бурбан.

– Коли я піднімалась на Говерлу спочатку було легко, пізніше ставало важче, а потім ще важче… А коли піднялася на Говерлу то зрозуміла, що воно цього варте... – Юлія Кухар.

– Я вперше піднімався в гори. Всі лякали, що на Говерлу буде важко підніматися, але, особисто для мене, підйом особливих труднощів не склав. Цьому мабуть сприяла погода, яка була дуже ласкавою до нас впродовж усієї подорожі: не було спекотно і також не було холодно, – розповідає Орест Апостолюк.

Як ми бачимо, кожному підкорювати Говерлу було по-різному. Але незважаючи на перешкоди, на втому, ми швидко піднялись на неї: наш рекорд становив 2 години. Як мовили старші світлячки, це дійсно був рекорд, хоча нас було дуже багато, але всі ми були разом, підтримували одне одного, допомагали. Але я впевнена, що найбільше ми мали дякувати Богу, бо тільки він нам допоміг туди добратися. І ось, ми на вершині Говерли, на обличчі появилися посмішки, і ми «засвітилися» щастям (світлячки, все ж таки). І ось, я знову запитую:

– Яке перше враження, коли ти вже є на вершині Говерли?

– Невже я це зробив, тут надзвичайна краса. Краєвид шикарний і думка: «невже я зараз на найвищій точці України?!!!» – Тарас Бурбан.

– Враження супер… Передати словами не можливо - це треба бачити... – Юлія Кухар.

– Було дуже-дуже класно, аж слів бракує. – Назар Бурбан.

– Коли ми піднялись на Говерлу, мене переповнювали емоції, невже ми змогли це зробити?!!! – Лілія Михалюк.

Сходити з Говерли було нелегко, але ми впоралися. Цікаво, що спускаючись з гори, ми не тільки були наповнені емоціями, а ще й наповненими кульками сміття -різні обгортки, фантики, пляшки. Ні, це не ми насмітили, але світлячки зі спільноти не могли дивитися на цей забруднений ліс… Прикро було дивитися на саме серце Карпат – забруднену сміттям г. Говерлу. Повернувшись з Говерли, ми не були дуже втомлені, тому, поївши, переглядали фільм та співали пісні під гітару та бандуру…

Ось і настала неділя…. Прокинувшись, ми знову пішли на Святу Літургію, а після цього збирали свої речі… Попрощавшись та подякувавши господарям, ми знову рушили. Ні, ми ще не їхали додому - на нас чекав водоспад «Прибій», де ми знову переконалися, що Карпати - це неймовірно красиве місце.

Після водоспаду ми вирушили до села Кохавино. Саме це село дуже загадкове, оскільки там з’явилася Чудотворна ікона Матері Божої. Нас люб’язно зустріли отці та брати-редемптористи з монастиря св. Ґерарда. Для нас зробили екскурсію, ми пили воду зі святого джерела та заходили у каплицю, де з’явилася ікона.

«Кохавина – дуже старе місце і дуже цікаве! Нам про нього розповіли багато цікавих речей. Це місце дуже привітне і приємне!» – Стефан Голеньовський.

«Кохавину варто відвідати кожному… Капличка дуже красива, а підняття на дзвіницю було просто захоплююче. Було дуже цікаво слухати розповідь брата, про це чудотворне місце». – Назар Струк.

Ось і наша подорож завершилась… Найбільше всі ми хочемо подякувати брату Назару та брату Юрію, а також отцеві Роману, за те, що вони завжди були з нами, та й взагалі, взяли на себе дуже велику відповідальність…Вони у нас найкращі! ДЯКУЄМО! Ми всі дружно подякували у молитві Богу, за те, що Він нам дав таку можливість поїхати кудись, завжди допомагав нам та найбільше дякуємо за те, що Він нам дав таких чудових опікунів нашої спільноти.

Юля Назарко, «Світло Христа»