«І серце мовить – я теж люблю Тебе!»

---

Час пролітав дуже швидко. І ось вже четвертий день перебування українців на острові Сардинія. Він приніс нові емоції та враження. Зранку молитва, яку провадили іспанська провінція, справила величезне враження. Кожний, після неї, зміг віддати свій підписаний брелок комусь, щоб за нього молився впродовж життя.

Катехиза, яку провадив отець Анджей з Росії, заторкнула  тему спільноти, спільного життя. Роздумуючи в групках про життя у спільнотах, кожний учасник зміг поділитися досвідом та враження перебування у власній спільноті в рідному місці. Відкритість, розуміння, вміння почути – ось такі риси проявлялися у дискусійних групах під час обговорення впродовж трьох днів.

Якщо опитати усіх присутніх українців на з′їзді, то цей день запам’ятався неперевершеною спільною Літургією у східному обряді разом з словаками, поляками, росіянами та усіма бажаючими. Спів словаків та українців, просте прощення перед Символом віри, взяття за руки під час Отче наш – викликали сльози на багатьох очах присутніх. Як просто та глибоко промовив у той день Бог до кожного. Дивує Його простота.

Ввечері відбулася традиційна процесія – перенесення тіла Ісуса Христа, знятого привселюдно з хреста, від парафіяльної церкви до саду сестер. Відчуття, коли ти сидиш між деревами і дивишся на тіло, того, хто вмер за тебе, коли довкола лунають різними мовами молитви і спів, важко описати. Тоді ти реально залишаєшся перед Богом сам на сам.

Вечірня програма мала змагальницький характер. Львівська провінція в парі з білоруською зайняла 5 місце серед інших провінцій. Отримавши високі результати у перетягуванні канату та стрибках у мішках, наша збірна поступилася іншим в носінні води у стаканчику ротом.

Останній день розпочався швидким сніданком і екскурсією у Кальярі. Старовинне містечко, що стало всесвітньовідомим курортом, вразило нас своєю величчю споруд і надзвичайними краєвидами. В одному із соборі, архімандрит Михайло Брейл разом з молодими людьми поділився роздумати про місії та  місійну працю редемптористів, зокрема молоді. Після повернення додому, одягнувши вишиванки як годиться у неділю, українська делегація вирушила на прогулянку містом перед святковою месою. Приємно, коли до тебе підходять місцеві люди і просять сфотографуватися, але найбільше тішить, що нас не плутають з кимось і називають УКРАЇНЦЯМИ.

Святкова меса, яку очолив місцевий архієпископ, викликала піднесений дух. Особливо ієрейське благословення на місійну працю молоді. Це ще раз кожному присутньому в Сан-Сперате нагадали головну мету редемптористів – іти до найбільш опущених і потребуючих.

Фінальний концерт та дискотека мало кому запам’яталися так, як останні нічні розмови з тими, які стали для нас друзями. Недоспана ніч, але важлива ніч. Важко було прощатися з людьми, які стали рідними.  Та дорога нас кликала нас додому.

Незважаючи на різні труднощі, які нас спіткали у поверненні додому, ми переконалися – спільна молитва робить чудеса! А ще з впевненістю можу сказати, що в автобусі з кількістю 56 осіб, серед нас були дійсно святі люди.

І таким чином група малознайомих людей, повернулася як ще одна сформована сім’я, зі своїми традиціями та історією. Впродовж усієї поїздки кожний з нас відчув, як у нашому житті діє Бог.

Дуже вдало написала Юля Лайтар зi спільноти «Кохавинські зорі» про всю цю подорож, що навіть не потребує коментарів:

«Екзотична природа, безмежне море, а також цілий океан молодих облич створювали надзвичайно красивий пейзаж. І ти відчував себе частинкою великого і неповторного Божого творіння... Відчував себе частинкою тої неземної любові, якою огортає нас Господь... Відчував себе частинкою тої великої родини - спільноти, яку кожен з нас творить. Спасибі Богу за такі гарні і неповторні миті, за те, що незважаючи на все Він нас любить і підтримує на стежині нашого життя».

Святослав Вонс, МХС «Світло Христа»