Сьогоднішня молодь для душпастирів – великий виклик

---

- Молодь в Церкві третього тисячоліття – хто вона?

- Молодь – це насамперед конкретні молоді люди. Однак, завжди постає питання окреслення молоді взагалі. Якщо ще десь років сто тому людина, яка мала двадцять років, вже не вважалася зовсім молодою, а вважалася дорослою, відповідальною, то сьогодні молодість поширюється на довший період часу. Бо час соціалізації став відносно довшим. Через те молоді в Церкві сьогодні є більше, як не дивно, ніж то було колись. Однак, поза віковими категоріями залишається те найголовніше, що особливо відрізняє молодь - пошук. Молодь – це люди, які шукають відповідей на свої запитання, шукають свого місця в житті; це люди, які хочуть, щоби все їхнє життя мало глибокий сенс. Тому молодь в Церкві сьогодні, в третьому тисячолітті – це люди, які шукають, які не задовольняються простими відповідями, люди, які хочуть мати глибоке розуміння сенсу свого життя і свого зв’язку з Богом.

Через це сьогоднішнім душпастирям важливо зрозуміти, що є величезна кількість молодих людей у віці від 14 років до 30 чи 35, які потребують доброго проводу на своїй дорозі до Бога. Усвідомлення того, що тої молоді так багато, що та молодь є шукаюча і потребуюча добрих, глибоких відповідей, для нас є радістю. Бо, якби ті всі люди, які є довкола нас були би байдужими щодо Бога, то, напевно, було би це сумним. Але пошуки сенсу життя і Бога сьогоднішньою молоддю є також і викликом для душпастирів. Це виклик, на який ми, як редемптористи, в особливий спосіб хочемо відповісти. Бо дуже часто молодь це – покинуті люди. Покинуті не в значенні якомусь фінансовому чи соціальному, хоч і соціальні проблеми молоді є величезними в сьогоднішній Україні. Але передовсім це люди, які не завжди можуть знайти ті добрі відповіді  у своїх пошуках чи то в суспільстві чи, навіть в своїх сім’ях. Оскільки бракує добрих, позитивних прикладів того, як людина повинна жити з Богом, як повинна довіряти Богові, як людина має шукати сенс свого життя.

Отож, існує величезна кількість людей, які сьогодні шукають і які хочуть знайти Бога і сенс у своєму житті. Ми тішимося, що молодь в третьому тисячолітті є в Церкві. І ми також тішимося, що ця молодь складає велику і активну частину Церкви. Вона заохочує тих, які в Церкві мають повірений уряд провідництва, до активнішого віддання себе до душпастирського служіння.

- Молодь здебільшого дуже енергійна, активна. Чи бувають якісь проблеми з молоддю з тої причини? Може її інколи буває важко вгамувати?

- Праця з будь-якими віковими групами, напрямками, групами завжди є викликом для душпастиря, який посвятив себе, щоб бути слугою і провідником у Церкві, щоби провадити цю церковну спільноту до Царства Небесного. Енергійність і активність молоді ніколи не є проблемою. Проблема виникає тоді, коли душпастир неготовий в дійсності прийняти своє душпастирство як життєве завдання. Коли, задля власного спокою, втікає від активних і енергійних молодих християн.

Очевидно, що активність потрібно направляти на добрі рейки. Але це стосується не лише молодіжних рухів, а кожного руху в Церкві загалом. Тому провідники мусять бути надзвичайно обережними і уважними, щоби, з одної сторони, не згасити того доброго полум’я, яке є в молодіжному русі, який завжди змагає до того, щоби побільшити добро і благословення в Церкві; з другої сторони бути настільки обережними і уважними, щоби той рух завжди спрямувати в доброму напрямку, щоб ті люди дійсно відчули те, що їхня праця в плані духовному, церковному, для себе самих і для цілої спільноти церковної має якийсь сенс. Тому не переживайте, що молодь є занадто активна. Доброї активності ніколи не є замало.

Одне з великих завдань Церкви полягає у тому, щоб діяльність і провід молоді залежали не тільки від якихось офіційних осіб, якими є, наприклад, священики. Церква – це велика спільнота всіх вірних.

Стратегія-2020 говорить, що багато речей мають бути передані і віддані в руки мирянських провідників. Думаю, душпастирство молоді є дуже гарним місцем для здійснення цього завдання, оскільки та величезна енергія, яка є у молодіжному русі, дозволяє також зростати молодим християнським лідерам, які, працюючи в молодіжному русі, допомагають всій спільноті: і священикам, і молоді – рухатися вперед. Тому, для всіх є місце і кожен має що робити.

- Знову ж таки є якась велика прірва: з одного боку є молодь, яка живе при церкві, а інша молодь зовсім відкидає Бога, традицію, Церкву... Яким чином молодь одна може допомогти молоді іншій?

- Бачите, тут, знову ж таки є питання дуже глибоке. Питання, що означає вирости в традиції віри. Віра є чимось надзвичайно глибоким, що докорінно зачіпає всі грані людського життя. Одна з проблем українського суспільства є в тому, що віра на щодень перетворилася в одну з частин якоїсь народної традиції. Наша молодь дивиться на традиційну «побожність» своїх батьків, які ходять до церкви раз в неділю, і побожно завжди зранку чи ввечері моляться, але потім протягом цілого дня займаються сварками, непорозуміннями, захланно думають про багато речей і показують своїм дітям, що в житті найважливіше гроші і більше нічого. Ця певна дволичність відштовхує молодь, яка хоче радикальної щирості і правдивості. Ще раз повторю те, що на початку говорив: я переконаний в тому, що молодь шукає глибокого сенсу життя, а не тимчасових замінників.

Молодь, очевидно, є різна. Але більшість є в тому чудовому ідеалістичному віці від 15-17 до 24 років. В цьому віці молоді люди ще не набрались від дорослих тої цинічності, яка не признає жодних ідеалів. І коли вони бачать, що дорослі не дають їм прикладу доброго змістовного життя, не вміють подати свою віру, як глибоку відповідь на сенс людського буття, тоді молоді розчаровуються. Тому важливим є для молоді, яка є активною в Церкві, бути прикладом для інших молодих людей. Бо зараз соціальні умовності і соціальний тиск є надзвичайно великим. Цей соціальний тиск дуже сильно впливає на молодь, яка є в Церкві. Суспільство каже: «Навіщо тобі Церква? Будь успішним, старайся здобути якісь гроші, живи для себе, не переймайся ніким іншим». І це великою мірою відтискає людей від Церкви, тому, що Церква в істоті своїй покликана бути чимось іншим. Церква – це сім'я спасенних Христом дітей Небесного Отця, які освячуються Святим Духом. Це спільнота людей, які посвячують себе Царству Божому; це спільнота людей, які служать один одному і в тому служінні знаходять радість; це спільнота людей, які дбають за себе, але також дбають і про інших; це люди, для яких існує не тільки «я», але ще й «інший». І часом буває так, що в тій спільноті Церкви, очевидно, не все і не всі є досконалими. Люди є різні. І навіть ті, хто називає себе "душпастирями" і ті, які мали би дбати про те, щоби люди усвідомлювали собі, що Церква – це служіння один одному, навіть ті часом показують, що вони є скоріше представниками світу злих і зажерливих, аніж церковної родини. Забувають, що вони посвятили себе через свячення служінню в Церкві, а не стали "феодалами", яким церковна спільнота повинна служити. Коли молодь бачить таких представників "церковного бізнесу", тоді вона починає розчаровуватися. Якщо ж вона бачить приклади доброго і самовідданого служіння, особливо, приклади інших молодих людей, які є успішними. Успішними не в тому плані, що вони здобули гроші чи якісь інші "маєтки", а в плані тому, що вони мають впевненість в своєму житті. Впевненість, яка закорінена в Христі; мають впевненість в своєму майбутньому, яка закорінена в перебуванні в спільноті Церкви. Ця молодь бачить, що інакше життя є можливе; що можна бути радісним, що можна бути щасливим, що можна зібратися разом і співати гарних пісень, при тому не сидячи постійно з пляшкою пива, чи валяючись по якихось закутках. Бо життя має багато різних позитивних моментів, які є пов'язані з Господньою благодаттю. Вони є істотно більші, істотно ширше наповнюють життя, ніж щось минуче і дочасне. Тому завдання молоді сьогодні у Церкві супроти тих, які є далеко від Церкви, – показувати приклад свого життя: радісного, сповненого, нормального, не якогось там дивного, незрозумілого нікому.

Християнство не змушує людей бути якимись диваками. Ми не є диваки! Навпаки, ми, християни, – цілком прості нормальні люди. Але збочене суспільство сьогодні говорить, що нормальним – то означає бути дивним, тобто треба бути якимось збоченим, щоб бути стильним, модним, "нормальним". Ні! – Нормальність є в нормальності. І нормальність полягає у відданості Христові.

Приклад сьогоднішніх молодих активних християн мав би бути привабливим для тих молодих, які є далеко від Церкви. Свідчення молодих людей тут є дуже істотним, бо коли священик приходить до молодих людей і починає їм розказувати щось на зразок: слухайте, наверніться, живіть за Божим Словом, то вони часто дивляться на священика, як на прибульця з іншої планети, який для них не є авторитетом. Можливо, мають якийсь забобонний страх перед ним, але назагал – послухали і втікли. Інакше в  середовищі самої молоді, серед людей, які дійсно живуть своєю вірою. В такому середовищі і ті далекі від Церкви люди дійсно починають застановлятися над своїм життям. Якщо є молоді люди, які можуть показати собі самим і іншим довкола себе, що можуть бути сильнішими, тому що вірять Христові, тоді вони стають для тих людей, які переживають велику кризу, для тих, які мають проблеми, бо не мають де своє коріння запустити, прикладом того, як давати собі раду в труднощах. Християнська молодь знає, що вона може звернутися до Господа. Вона знає, що якщо вона слухає Господа, то, можливо, вона не омине всіх проблем, але буде знати, куди їй іти з тою проблемою, де є вихід з неї, в яку сторону вона має рухатись. Через те, я думаю, що свідчення молодих християн є дуже важливим для всієї молоді сьогодні.

- Молодь сьогодні має дуже багато труднощів, наприклад, коли закінчили навчання, важко знайти роботу, і це часто виснажує людей. Є багато таких чинників, які приводять молодь до розчарування. Як знайти рівновагу в житті?

- У мене в житті все було просто, бо я знав, чого хочу. Це звучить трохи претензійно. Однак, людина повинна мати чітку і ясну мету. Однак, тут є одна велика проблема – для християнина існує тільки одна мета, а всі інші – це самообман. Христос каже, щоб шукати насамперед Царства Божого, а все решта буде нам додано. Він ніби ставить цим завданням нам запитання про те, що для нас найважливіше.  Ісус питає людину: «Чого ти шукаєш? Що для тебе є важливим?». І людина починає вираховувати: «Для мене важливе здоров’я, для мене важлива сім’я, для мене важливий добробут, для мене важливе якесь становище в суспільстві, і те, і інше», забуваючи, що в яку сторону вона би себе не спрямувала, вона не може обійти тієї найголовнішої і остаточної цілі свого життя, якою є Царство Боже. Якщо людина не хоче шукати сенсу свого життя в Царстві Божому і намагається йому надавати якісь інші сенси, все інше потім їй втікає з рук. Без Царства Божого не можемо втримати в своїх руках нічого, бо смерть краде у нас тоді всяку надію.

Це не означає, що людина яка каже: «Я шукаю Царства Божого», відразу позбувається всіх проблем: і відразу робота знаходиться, становище з’являється, гроші, – ні, так не буває. Але коли людина ставить себе в правильній перспективі, то бачить, що не все так зле. І навіть тоді, коли повсюди проблеми, навіть і тоді не все так зле, бо Царство Боже вже є десь тут. Навіть коли людина стоїть перед обличчям смертельної хвороби, не знає, як і що буде далі, але знає, що вона остаточно стоїть перед обличчям Бога, і що Господь її ніколи не полишить, і ніколи вона не лишиться без Бога, навіть коли помре, вона все одно іде до Бога і Господь її в руках тримає, тоді все набуває позитивного змісту.

Тому дуже важливо мати правильну перспективу від самого початку. Це дозволяє побороти багато комплексів, багато страхів. Бо коли є правильна перспектива в житті, тоді людина знає, куди вона йде, і що з того всього вийде. Тоді вона стає людиною, яка, навіть якщо все розвалюється, коли все йде наперекір її бажанням, знає, що остаточно все одно все буде добре. «Все буде добре» – то речення постійно має бути в голові людини. Але не в значенні тому, що все буде добре тут, а в тому есхатологічному значенні: все буде добре, бо Царство Боже на мене чекає.

- На завершення - Ваші побажання молоді.

- У мене немає якихось особливих побажань. Є побажання, яке дає всім своїм учням Христос: шукати передусім Царства Божого, його справедливості. Справедливість Царства Божого – це конкретні вчинки. Шукати Царства Божого без конкретних вчинків неможливо. І тут найважливішим є власне той пошук молодого покоління. Тому бажаю молоді сьогодні, щоби вона шукала того, що є справді добрим для неї. Щоби вона шукала дійсно самовіддано. Якщо ж будемо шукати чогось, що не є Царством Божим, то постійно будемо натикатися на такі бар’єри, об які будемо розбивати собі голови. Ми постійно будемо самотніми, постійно будемо розчарованими, не будемо знати, що з собою зробити, бо нічого в нашому житті не матиме сенсу.

Тільки та людина, яка шукає Царства Божого і його справедливості, має радість і сенс в житті. Можливо, ми би й хотіли якісь інші сенси, але іншого нема. Можливо для нас виглядає завуженим те, що Господь дає нам лише один вибір в житті, але мусимо зрозуміти, що той вибір, який дає Бог є найкращим. І, коли Бог нам дає Царство Боже, як ціль нашого життя, Він дає найбільше, що може дати, найбільше, що можемо отримати.

Тому бажаю молоді шукати Царства Божого і справедливості, а через то буде радість в житті!

Розмовляла Андріяна Баран

З сайту ДивенСвіт