«Це велика тайна»

---

З 18 по 21 жовтня 2013 року у реколекційному центрі при монастирі св. Альфонса, м. Львів пройшли реколекції для молодих сімей.

Реколекційна група на чолі з о. Віталієм Назаром, редемптористом протягом неповних трьох днів працювала з молодими подружжями із Львівської, Івано-Франківської та Волинської областей. Науки дозволили учасникам з багатьох сторін подивитися на християнське подружжя, розглянути основні проблеми, духовні та психологічні аспекти, поспілкуватись між собою та пригадати про дані один одному шлюбні обітниці.

У дружньому спілкуванні між подружніми парами та монахами три дні злетіли, як один. Спільні молитви, бесіди, розважання на різні теми та можливість у неформальній формі поділитись пережитим, багатьом змінила уявлення про те, як повинна виглядати сім’я та родина, до чого потрібно прагнути та чого уникати. Змістовні розповіді отців та сестер, а також усамітнення від суєти світу у стінах монастиря дали можливість зробити крок назустріч один одному, пригадати про те, що любов живе у наших серцях.

Особливо хочеться подякувати за приємну несподіванку організовану реколектантами. Після Чину відновлення шлюбних обітниць для нас підготували романтичну зустріч: зі свічками, вином, тістечками та прекрасним співом сестер-редемптористок Терези Водяної та Наталі Коромець.

Натхнені та, водночас, веселі науки отців-редемптористів Петра Ковальчука та Романа Жиравецького, а також сестер Терези та Наталі, ще надовго залишать свій слід у наших душах. Наприкінці, підводячи підсумки реколекцій, всі учасники мали нагоду поділитись тим, що ми винесемо з них. Можна зробити висновок, що час потрачено не даремно і, що кожен довідався щось нове, пригадав особливий день свого шлюбу і покинув монастир з новими силами та ідеями, як вдосконалити свої стосунки, як знайти більше часу на ніжність та вияв любові.

Однозначно хочеться, щоб такі реколекції проходили частіше.

Тарас та Катерина Задорожні, учасники реколекцій

Коли ми йшли на реколекції для подружніх пар, то просили у Бога дві речі: "Щоб не було нудних проповідей, і щоб багато не молились, а справді відпочили духовно та фізично". Однак перша фраза, яка пролунала з уст отця Віталія "Почувайтесь як вдома" розвіяло усі наші острахи. Бо був час і на молитву, і на відпочинок, і на роздуми, і на розмови, і на обід ,і на сміх і на застанову...

Щодо вражень, які з собою забрали – то нам важко виділити одне чи два. Бо їх дуже багато. То може, щоб так було зрозуміліше поділимо їх на кілька пунктів.

Фраза, яка запала у душу: "Лише у таїнстві подружжя чоловік і жінка урочисто обіцяють любов один одному. Навіть Богу ми не обіцяємо любити Його".

Особа, яка вразила найбільше, то це був о. Петро - його емоції, його жести, його серйозність і водночас веселість. Усі ці риси отець так вміло вплітав у роздуми, що слухати його можна було і без перерви на сніданок і обід.

Молитва (тут не можемо використати слово вразила, а може, найбільше запам’яталась) - це коли сестри-редемптористки співали одну молитву. Відчуття не можливо передати, бо слова усе можуть зіпсути.

Ілюстрація, яка найбільша нам припала до душі (усі сподобались, але ця найбільше, бо заторкує наше теперішнє очікування чогось такого класного і незбагненного для кожної сім’ї) - дерево, два коріння, годівничка, з сонечком та хмаринками.

Історія яка вразила найбільше. Жінка осліпла, і чоловік намагався якось її підтримати. Возив на машині на роботу, допомагав поратись на кухні. Жінка це цінувала, але якось попросила його, що вона хоче сама навчитись їздити на роботу. Чоловік погодився і кожного ранку їздив з нею у автобусі, допоки вона не вивчила свій маршут, та не набралась мужності і впевненості.  І ось прийшов момент, коли жінка сама поїхала автобусом на роботу. Пройшло декілька днів. І одного разу водій каже до цієї жінки: "Ви дуже щаслива людина, я вам заздрю". Жінка здивувалася і каже "Як ви можете мені заздрити, якщо я сліпа. І чому я щаслива?" А водій відповідає: "Відколи ви самі їздите цим автобусом на роботу, ваш чоловік кожного разу стоїть на цій зупинці, на якій ви виходите, дивиться на вас, як ви йдете на роботу, а опісля переконавшись, що усе гаразд, вертається до своїх справ".

Жарт, який насмішив найбільше. Приїхала теща у гості до доньки та зятя. Сидить собі за столом, оливки їсть. Донька порається на кухні, готує їсти для мами. Зять як завжди сидить, дивиться футбол. Донька, як господиня накриває на стіл, несе з кухні дві миски і бачить її мама, кісточкою задавилася. Вона з переляку кричить до чоловіка "Біжи негайно сюди, поплескай маму." Чоловік прибігає, дивиться на жінку, потім на маму, набирає серйозного вигляду і плескаючи у долоні каже "Браво, мамо, браво!"

Словом, можна ще багато писати про свої враження. Бо кожна людина, кожна пара, залишили якусь частинку себе у цій великій спільноті. Для нас було великим відкриттям, що є багато пар, які хочуть прожити це життя у Бозі, і з Богом. Пари, які йдуть дорогою, де не завжди панує радість весільного частування, де інколи буває сумно та важко. Але незважаючи на певне розчарування та відчуття самотності на цій дорозі, на цих реколекціях було відчуття, що не тільки духовно але й фізично, ми не самі на цій дорозі. Нас досить багато і разом ми можемо сміятись, ділитись,сумувати, плакати і, найголовніше, щиро молитись. Молитись за дітей наших, за інші сім’ї, за батьків наших, за власний сімейний куточок, зарозуміння і любов у родині. І бути впевненими, що Бог почує і вислухає нас, бо “де двоє або троє зібрані в моє ім'я, там я серед них” (Мт. 18,20).

Наостанок дві події, які найбільше запам’ятались нам. Подій, яких ми ніколи не зустрічали на інших реколекціях. Перша - це недільне ділення, коли маленькі спільноти - пари, в один момент своїми щирими словами, щирою радістю та слізьми створили щось незбагненно глибоке і сильне - це велику спільноту. Чому саме у цей момент відчуття таке було? Бо спільнота - це не просто групка людей, які щось обговорюють чи мають спільні уподобання, і навіть не та що спільно моляться. Спільнота - це люди, які довіряють один одному свій сум, радість, відчуття, своє серце, довіряють, і вірять що це довір’я не буде підступно зрадженно чи висміяно.

Друга подія - це небажання пар покидати реколекційний дім. Щось справді було дивне! Бо когось чекали діти, когось робота, інші справи, але ніхто не хотів йти. Згадалось слова апостолів "Учителю, добре нам тут бути " (Мр. 9,5). І це дуже приємно - бо дивлячись на ці пари, на радісні обличчя, на любов в їх очах, віримо, що незважаючи на різноманітні труднощі Бог нас не покине, і у нас завжди пануватиме любов і злагода. Бо Ісус завжди поряд, як на іконі "Весілля у Кані Галилейській". Він творить для нас такі чудесні дари, як радість і любов. Навіть тоді, коли ми не здогадуємось, що Ісус є, або думаємо, що Він нас покинув. Не забуваймо також просити Матінку Божу, щоб завжди заступалась за нас, так як заступилась за молодят у Кані Галилейській.

Завершимо однією з улюблених фраз: "Не можна зробити одного величезного кроку, який тут же забезпечить Вам досягнення потрібної мети. Бо будь-яка потрібна мета досягається через безліч дрібних і цілком звичайних кроків" (Пітер Кохэн).

Мирослав і Орися Вонс, учасники реколекцій