Реколекції для дівчат

---

Є бажання - будуть можливості. Будуть дії - з'явиться результат.

Ця думка була червоною ниткою реколекцій для дівчат, які відбувалися з 1 по 3 листопада 2013 року під проводом сестер редемптористок. Науки і завдання для учасниць підготувала сестра Михаїла Лизак.

Учасниці мали можливість почути про мотивацію, впорядкування свого часу, а також про прибирання як спосіб самопізнання. В цьому дівчатам допомагав приклад святих Ігнатія Лойоли та Терези з Лізьє, а також мудрі поради успішних менеджерів Стіва Джобса й Уорена Баффета.

Протягом зустрічей учасниці також виконували творчі завдання, а після цього в молитовній атмосфері передавали свої плани та бажання змін в Божі руки.   

Анастасія Колосовська, учасниця реколекцій:

"Сьогодні - наші клопоти, вічність - наша мета". І саме від нас залежить, що ми вкладемо у сьогодні, аби досягнути "вічності, того часу, коли існують ідеали". Адже, те, "що зроблено несвоєчасно - зроблено даремно". У свій час ти можеш так багато! Уяви, ти можеш керувати своїм часом і натхненно його проживати, так що б не минула звично, а залишилась у чийсь пам'яті як захоплююча і повна життям...

Так розпочались очікувані мною реколекції для дівчат, які провадили с. Михаїла Лизак та с. Наталія Коромець.

Я вірю, що мій час дійсно багатий. Я намагаюсь вкладати у кожний день кращу частину себе, щоби відчувати свою потребу, щоби могти послужитись. І я була певна, науки у сестер втихомирять мої емоції, які вже, як чайник випускали гарячу пару.
 
Вже з першого вечора я зрозуміла, що ці науки, як на замовлення.

Сестра Михаїла донесла до нас думку доктора Роланада, який висловився дуже мудро: "є дві помилки, яких людина допускається при досягненні цілей: вона думає, що зміни відбудуться легко і без болю, і що попереду ще багато часу".

Так ось… Так бути не може! Людині потрібно вийти зі своєї "зони комфорту". Бо світ є ширшим, ніж наша зона комфорту. Не варто втікати від змін та спроб. В противному випадку ти ризикуєш залишитись нечутою, небаченою, люди не зможуть зрозуміти твоїх потреб. Зрештою, ти сама не зможеш поставити своєї мотивації і досягнути бажаної цілі. А дівчині варто шукати своє покликання особливо ретельно, бо Бог дав їй особливо багаті дари.

Осторонь чи десь на задньому плані не може стояти Божественне втручання у твої намірення. Тому тут потрібен особливий часовий простір для розмови з Богом, адже це шанс порадитись з Ним, висловити найперше Йому свої намірення, а Він, без сумніву, провадить!

З цього приводу, с. Михаїла дала нам завдання: перед сном подумати і висловити подяку Богові за те, що робить наше життя особливим з п'ятнадцяти пунктів.

Насправді, "постава вдячності", яку я написала, змусила мене вкотре застановитись над тим, яке моє життя багате і повноцінне. І старатимусь цю "поставу вдячності" висловлювати щодня перед сном чи вранці, бо це справді надихає.

Коли ми складали список своїх найпалкіших бажань, панувало відчуття якогось підвищеного ентузіазму - якнайшвидше це відчути або ж здійснити. Зі складеного списку ми викреслили всі бажання, які не намагались здійснити протягом року. Далі відібрали по три бажання, які очевидно, були б спроможні зреалізувати найближчим часом, а конкретніше до суботи! І, знаєте, це неперевершений стимул, гарантована мотивація. І, звісно, є шанс це бажання втілити в життя і водночас впорядкувати свій ритм і спосіб дня. Наука дивовижна!

В останній вечір реколекцій, ми розважали над фрагментом зі Святого Письма, в якому Гедеон висловлював Богові свій страх йти війною на мідян. Так і нам вартувало в той вечір розважити, які страхи маємо ми у своїх дівочих серцях. Тому тихо записавши свої страхи на клаптику паперу, з молитвою в серці, ми бігли під дощем через подвір’я монастиря до вогнища, аби ці страхи спалити і більш ніколи до них не повертатись. Почуття невимовні, бо це був надзвичайно зворушливий момент…

Я зобов’язалась керуватись порадою Ігнатія Лойоли: "практикувати щоразу певну чесноту, щоб це стало моєю потребою". Думаю, що це буде колосальним досвідом. Можливо не відразу досвідом "на ура", але буду куди краще пробувати і вправлятись.

Тому після пережитих реколекцій, я повернулась підбадьореною, натхненною, готовою до нових вражень і практик.

Правду кажучи, я ніколи не мала проблем із організацією часу, чи порядком у своїх шухлядах, та все ж мала труднощі із мотивацією. А після всього почутого, практикованого у тестових завданнях, я краще розпізнала свій цільовий потенціал, вкотре перегляну можливості й бажання, надам ладу думкам і натхненно працюватиму над собою.

Це зовсім не бентежить, коли розумієш, що тебе провадить Бог.

Сердечне дякую любим сестрам, що вони вірять в нас, радіють за наші прагнення і розділяють наші дівочі переживання.

Олеся Журба, учасниця реколекцій:

Довідавшись про реколекції, для себе я вирішила: “Я повинна там бути, і нехай весь світ зачекає”.
 
На протязі цих трьох дивовижних днів, проведених в монастирі, мені на думку спадали рядки Ліни Костенко “Не час минає, а минаєм ми”. Так в житті і є: час завжди був, є і буде, в от ми промайнемо… І яку залишимо пам’ять про себе, залежить лише від нас, від того як ми використаємо відведений нам проміжок часу у вічності. А часто, ми цей час використовуємо бездумно: на постійне заробляння грошей, на пусті балачки, на сварки, на осуд… І цей час є втраченим для нас. Зате, на відпочинок в колі родини, на спілкування з друзями, на досягнення поставлених перед собою цілей, на здійснення мрій нам іноді бракує часу. А, можливо, ми просто маємо страх щось міняти в житті, бо будь – які зміни можуть привести до болісних втрат, розчарування,  нерозуміння з боку рідних і близьких. Але після кожних втрат є знахідки, які заповнюють створену порожнечу,  і ці надбання є результатом наших змін.  А ще ми переконані, що маємо дуже багато часу, і обов’язково встигнемо здійснити задумане завтра.

Але “завтра” може і не настати…

Як каже Ліна Костенко “Єдиний, хто не втомлюється, – час. А ми живі, нам треба поспішати“. Тому не варто відкладати на потім запланований відпочинок в колі сім’ї, щиру розмову з товаришем, досягнення поставлених перед собою цілей, здійснення своїх мрій, відмовлятись від нових можливостей, наповнювати своє життя різними барвами цього світу, жити, дихаючи на повні груди!
 
А завершити свою маленьку розповідь про прекрасні вихідні хочу рядками Ліни Костенко:

Нехай підождуть невідкладні справи.
Я надивлюсь на сонце і на трави.
Наговорюся з добрими людьми.
Не час минає, а минаєм ми.
А ми минаєм... ми минаєм... так – то...
А час — це тільки відбивання такту.
Тік – так, тік – так... і в цьому вся трагічність.
Час — не хвилини, час — це віки і вічність.
А день, і ніч, і звечора до рання —
Це тільки віхи цього проминання.
Це тільки мить, уривочок, фрагмент.
Остання нота ще бринить в повітрі, —
Дивися: час, великий диригент,
Перегортає ноти на пюпітрі.