Страдч

---

У цьому невеликому селі знаходиться комплекс старовинного печерного монастиря 11 століття, але ще у часи Київської Русі та Галицько-Волинського князівства неподалік другий після Києво-Печерської лаври підземний монастир. Розміщувався він на високій горі, на лівому березі ріки Верещиці. Згадується в Галицько-Волинському літописі від 1242 під назвою "Печера Домажирова".

На вершині гори було укріплене городище. За легендами, ченців знищили татари, тому і село названо Страдч. За іншою легендою, коли люди в печері ховалися від татарів, перед нею явилась Матір Божа і своїм плащем, як стіною, закрила людей від ворогів.

У печері є церква Матері Божої Нерушимої Стіни, а за престолом - вхід до Печерської Лаври.

Над печерним комплексом розміщується церква Успіння Пресвятої Богородиці, сучасна будівля якої походить від 1795 року. Постала вона на місці дерев'яної церкви княжич часів.

Цю церкву відзначили Римські Папи, надавши великі відпусти. Храмовий космплекс у Страдчі славиться як відпустове місце греко-католиків, де дуже багато людей, особливо в останні роки, позбулися невиліковних недуг.

Навколо церкви - цвинтар. Тут поховано отця Миколу Конрада та дяка Володимира Прийму, яких жорстоко замучили енкаведисти. 26 червня 1941 року о. Миколу попросили висповідати і причастити стару хвору жінку. З парохом пішов і 36-річний дяк Володимир Прийма. Треба було переходити через шлях, яким відступали совєтські війська. Енкаведисти на конях спіймали їх і погнали до лісу, де закатували. У червні 2001 року, під час свого візиту в Україну, Папа Римський Іван Павло II проголосив їх блаженними.

На Страдецькій горі встановлено Хресну Дорогу (Кальварію) з Єрусалимськими відпустами, що дає право будь-кому з християн прийти на прощу й отримати повний відпуст своїх гріхів.

бр. Назарій Ланько, редемпторист