Старець, який не боїться смерті!

---

«Ярмо бо моє любе, тягар мій легкий» (Мт. 11, 30)

Як часто люди шукають собі екстриму, далеких мандрівок, екскурсій по святих місцях… І ми навіть не задумуємося, що святиня поруч, зовсім близько. Це Кохавина – монастир святого Герарда. Проживає тут Людина з великої літери.

Це о. Микола Волосянко, за плечима якого 57 років священичого служіння. У 1957 р. о. Микола був рукоположений на священика самим блаженним єпископом Миколаєм Чарнецьким (українським чудотворцем).

Нещодавно, а саме 14 вересня, лагідний осінній промінчик сповістив отця про його 84-річчя і покликав до храму Господнього на Богослужіння. І що ви думаєте? День народження хтось святкує помпезно, розкішно, щоб усі чули і бачили. А о. Микола у свій день сказав: «Найкращий подарунок на моє день народження – особиста зустріч з Всевишнім після завершення земної мандрівки». Це готовність померти… Ми й справді «гості» в цьому житті. Тож чи варто так дбати про земні блага, хороми, дорогі автомобілі, вишуканий одяг?..

Мене вражає надзвичайна скромність і жертовність отця. Не вистачить слів і, мабуть, паперу, щоб описати усе про старця. Тому дозволю собі виділити декілька важливих, на мою думку, аспектів у його житті. Не прагну писати його життя видиме, матеріальне. Це сім рис, які бачать наші «духовні» очі:

- «Товариш незручностей». Сам шукає їх і віддасть усе, що має, аби комусь було добре.

- Отець «бджілка». Весь час трудиться. Може сповідати годинами поспіль, незважаючи на стан здоров’я і вік. Хто б не прийшов просити допомоги, усіх радо зустрічає. Старається бути хоч чимось корисним у житті спільноти монастиря.

- Отець «тінь». Настільки скромний, що прагне бути в тіні, непомітним. Навіть у свої святкові дні, після Служби Божої, якнайшвидше поспішає зайти до келії. Не любить уваги, слави, реклами. Усяку надмірність, а особливо в увазі, вважає гріхом.

- Отець – вірний син Марії. Завжди каже, що він не самотній і не сирота, бо має маму – Матір Божу. Вона опікується ним і допомагала пережити важкі часи. І сьогодні часто старець закликає почитати Небесну Неньку: звертатися до неї, поручати всі свої справи, труднощі.

- Друг Ісуса. Постійно перебуває в каплиці, де перебуває сам Ісус Христос у вигляді Святих Тайн. Заохочує кожного до частого аналізу свого життя, що завершується Тайною Покаяння. Просить часто приймати Святе Причастя (приймається один раз у день), а також духовне Святе Причастя (приймається декілька разів на день, як приклад - проходячи біля храму, старайтеся заходити до нього і не забудьте привітатися з Ісусом). Кохавинський старець при зустрічі з людьми не втомлюється повторювати: «Моліться до ран Христових. Його кров’ю ви врятовані. Він помирає з любові до нас щодня. Моліться і ще раз моліться».

- Отець – «ходяча енциклопедія». Знає надзвичайно багато. Вільно розмовляє і читає англійською, німецькою, французькою, італійською. Пише й читає латиною, знає астрономію та інші науки. Одного разу дочка, після розмови з отцем Миколою, спитала в мене: «Мамо, а чому Ви ніколи не розповідали, що о. Микола знає стільки іноземних мов? Ми з ним спілкувалися англійською, французькою…».

- «Покірне ягнятко». Усе, що трапляється в його житті, сприймає як дар від Бога: чи це можливість бути висвяченим у підпіллі, чи несправедливе осудження, наклеп. Усе це він сприймає з гідністю, послухом. Інколи ми не можемо вибачити один одному маленькі дрібниці. Носимо у своєму серці сказані нам слова, які не сподобалися, образили. А він, навіть коли згадує про щось неприємне, говорить з великою любов’ю.

Сльози отця – це сміх. Якщо на обличчі нема усмішки, очі завжди привітні, ніби сміються. Навіть зауваження робить з великою любов’ю. Ніхто ніколи на нього не сердиться. Не виникає бажання щось заперечувати. А ще це людина – «сяйво», «тиха гавань», до якої горнуться люди різного віку: від немовляти до старця.

Часто можна почути з його уст таку фразу: «У Святому Письмі згадується 365 разів заклик «Не бійся». Це на кожний день року. То чому я маю боятися?» Він готовий… готовий померти, бо не боїться.

Після такої розмови впевнено зустрічаємо завтрашній день і приймаємо всі випробування, які послав нам Всевишній.

Ми дякуємо Господові за можливість мати дар «бачення з отцем Миколою». Ми заносимо свої молитви до стіп Кохавинської Богородиці як подяку за всі зустрічі з ним. Нехай Матір Божа з Дитятком Ісусом зігріває Ваше, отче, серце найпалкішою любов’ю.

Катерина Фрей
Народний часопис жидачівщини "Новий Час"