Некролог Львівської провінції: Січень

---

2 січня

ЗУБ ІВАН народився 3 січня 1912 року в селі Стрептів (тепер Кам’янка-Бузький р-н., Львівська обл.). У 1923 р. розпочав навчання у Ювенаті на Збоїсках, де вчився до 1930 р. Того ж року в серпні вступив до монастиря і 27 серпня розпочав річний новіціят. Перші обіти склав 21 вересня 1931 р., після чого виїхав до Бельгії на навчання, під час якого 21 вересня 1935 р. склав вічні обіти. 28 серпня 1936 р. отримав священичі свячення з рук бл. вл. Никити Будки. До Галичини отець Іван повернувся влітку 1937 р., а з 9 вересня він був уже у Станіславові, де трудився як місіонер. Тут, у станіславівському монастирі, отець був аж до його ліквідації – 1 квітня 1946 р. Опісля переїхав до монастиря в Голоско, а після ліквідації й цього монастиря (17 жовтня 1948 р.) виїхав до родинного села, де влаштувався на роботу та, по можливості, душпастирював у навколишніх селах. Після виходу Церкви з підпілля отець переїхав до монастиря св. Альфонса і з великим запалом був готовий проповідувати на місіях, але важка хвороба поклала місіонера в ліжко. Помер отець Іван 2 січня 1993 року на 81-му році життя, 62-му році від перших обітів, 58-му році від вічних обітів та 57-му році священства.

6 січня

ШИШКОВИЧ ГРИГОРІЙ народився 4 лютого 1892 року в місті Серет (тепер територія Румунії). Після закінчення чернівецької гімназії вступив до семінарії у Станіславові. 16 червня 1918 р. отримав священичі свячення з рук бл. вл. Г. Хомишина. В листопаді того ж року вступив до монастиря редемптористів у с. Унів, де 29 грудня 1918 р. розпочав новіціят і через рік 30 грудня 1919 р. склав перші обіти. В січні 1920 р. отець Григорій переїхав до новоствореного монастиря у Станіславові, де трудився до жовтня 1926 р. Пізніше отець служив на Волині (Костополь, Ковель). У липні 1928 р. він отримав нове призначення – до Канади, куди прибув 22 грудня 1928 р. Тут отець служив у Yorkton (1928-1951; 1961-1964; 1966-1968; 1975-1978 рр.), в Waterford (1951-1953 рр.), Meadowvale (1953-1957; 1968-1969 рр.), Winnipeg (1957-1961 рр.), Saskatoon (1964-1966; 1978-1981 рр.) і Ituna (1969-1975 рр.). Крім парафіяльних обов’язків, о. Григорій був ректором семінарії (1951-1957 р.р), а також проводив місії та реколекції в Канаді та США (525 місій, 195 реколекцій). З 1978 р. після хвороби отець перебував під опікою в старечому домі, де і помер 6 січня 1981 р. на 89-му році життя, 62-му році від перших обітів, 59-му році від вічних обітів та 63-му році священства.
    
8 січня

РУДКА ВАСИЛЬ народився 17 серпня 1912 року в селі Миців (тепер територія Польщі). У 1925 р. він розпочав навчання в ювенаті редемптористів у Збоїсках, яке закінчив 1931 р. Того ж року вступив до монастиря, 27 серпня прийняв облечини й розпочав новіціят. Через рік – 28 серпня склав перші обіти та виїхав до Бельгії на навчання, де 21 вересня 1935 р. склав вічні обіти. 25 липня 1937 р отримує священичі свячення із рук бл. вл. М. Чарнецького. До Галичини повернувся лише наступного 1938 року 15 серпня, де став викладачем у ювенаті. Восени 1939 р. монастир у Збоїсках був націоналізований, і о. Василь переїхав спочатку до Станіславова, але в скорому часі виїхав до Тернополя. Коли 5 січня 1941 р. був заарештований настоятель тернопільського монастиря о. Михайло Перетятко, тож отець Василь очолив спільноту і був настоятелем до серпня 1941 р. Опісля, як магістр новиків, був у Голоску (08.1941-07.1942; 07.1944-10.1948 рр.) та в Станіславові (07.1942-07.1944 рр.). Протягом одного року з серпня 1941 р. до липня 1942 р. о. Василій був настоятелем гослосківського монастиря. Після ліквідації монастиря в Голоско (17.10.1948 р.) отець був у числі тих, хто переїхав до Унева. 25 січня 1950 р. в Уневі арештували настоятеля Івана Зятика, і його обов’язки, згідно з уставом, перебрав на себе о. Василь, та ненадовго, бо вже 26 липня арештували і його, а у жовтні засудив отця на 10 років позбавлення волі у виправно-трудовому таборі на території Красноярського краю. Однак через хворобу ніг у вересні 1955 р. отця звільнили і він повернувся до Львова. У 1956-1957 рр. навчався на бухгалтерських курсах, що дало йому можливість отримати роботу. Але на початку 1959 р. йому відмовили в прописці та в проживанні на території України, через що отець мусив виїхати до Сибіру в м. Прокопівськ. Тут він поселився у знайомих та влаштувався на роботу в лікарняному гардеробі, де працював до виходу на пенсію. Від моменту свого приїзду отець почав організовувати людей, творячи разом із ними підпільну Церкву. В Прокопівську та окрузі, крім греко-католиків, було також багато німців, для яких маленька кімнатка отця Василя стала теж і церквою. Також отець виховував молоде покоління редемптористів – разом із ним у різні періоди жили троє студентів, яких він навчав. З 1981 р. стара хвороба ніг почала прогресувати й о. Василь був вимушений дуже часто лікуватись у лікарні. Під кінець життя він міг пересуватись лише на інвалідному візку. Помер отець Василь 8 січня 1991 року на 79-му році життя, 59-му році від перших обітів, 56-му році від вічних обітів та 54-му році священства.

8 січня

КОРБА ЙОСИФ народився 3 січня 1903 року в селі Глинна (тепер м. Пустомити, Львівська обл.). До монастиря вступив у Бельгії 13 листопада 1922 р., розпочавши річний новіціят. Наступного року 14 листопада склав перші обіти й розпочав семінарійне навчання, під час якого склав вічні обіти 23 квітня 1927 р., і того ж року 21 серпня прийняв священичі свячення з рук вл. Д. Ніяраді. До Галичини повернувся в серпні 1928 р., отримавши призначення вчителя та соція в Ювенаті у Збоїсках. З березня 1929 р. став також в цьому монастирі соцієм новіціяту братів. На початку 1931 р. виїхав до Бельгії, де був соцієм студентів, що навчалися у Лювенському університеті. Та вже в листопаді 1931 р. о. Йосиф – на Волині в Ковелі, а вкінці серпня 1932 р. він залишає Ковель та поселяється в Станіславові. Тут, як і в Ковелі, крім місійного душпастирства, був також префектом братів. В липні 1933 р. отець знову повертається до Збоїськ, щоб вчителювати у ювенаті. В серпні 1934 р. відкрили власну семінарію в селі Голоско і о. Йосифа призначили викладати там історію Церкви та догматику. Тут його застали перші воєнні події. У вересні 1939 р. він залишає Голоско і через Краків та Відень добирається до Рима, де після року навчання отримав ліцензіат з богослов’я. В серпні 1940 р. він уже в Канаді в Yorkton, де стає редактором журналу «Голос Спасителя» (1940-1947 рр.). Коли ж в 1947 р. Йорктонська віце-провінція відкрила власну семінарію у Waterford, то отця призначили на викладача догматики, філософії та латинської мови. З 1955 до 1963 рр. – душпастирювання в Meadowvale, а опісля – як капелан у школі сестер Василіянок у Philadelphia, США. На старість хвороба змусила отця Йосифа поселитись у дім престарілих в Saskatoon, де він і помер 8 січня 1995 року на 92-му році життя, 72-му році від перших обітів, 68-му році від вічних обітів та 68-му році священства.

13 січня

ОЛІЙНИК ІВАН (ГАВРИЇЛ) народився 1 січня 1903 року в селі Желехів (тепер с. Великосілки Кам’янка-Бузький р-н., Львівська обл.). Ще до вступу до монастиря Іван професійно оволодів різьбярством. В кінці 1922 р. попросився до монастиря редемптористів. 20 квітня 1923 р. прийняв облечини як брат-помічник із ім’ям Гавриїл та розпочав рік новіціяту. Наступного року 5 червня бр. Гавриїл склав свої перші монаші обіти, а через 6 років – 5 червня 1930 р. в тому ж монастирі склав вічні обіти. Будучи добрим столяром та різьбярем, бр. Гавриїл мав багато роботи в монастирі. В ювенаті він вирізьбив весь іконостас до монастирської каплиці. У Львові в монастирі св. Альфонса на престолі, який вирізьбив бр. Гавриїл, і досі щодня служать святу Літургію. Майже весь час брат був у монастирі в Збоїсках, і лише в серпні 1935 р. на короткий час переїхав до Станіславова. Навесні 1937 р. митр. Андрей подарував редемптористам монастир у м. Львові, однак його треба було відремонтувати, тому бр. Гавриїл разом з іншими братами ремонтували дім майже протягом року. В кінці 1938 р. брат уже в Станіславові виготовляє до церкви новий престіл. Війна застала його у Збоїсках, де він служив при ювенаті від 1941 до 1946 р., опісля – переїхав до монастиря в с. Голоско, а 17 жовтня 1948 р. – до Унева. Коли ж у вересні 1950 р. ліквідували й цей монастир, то на короткий час брат поїхав до родинного села, а пізніше знайшов роботу і поселився поряд із монастирем у Голоску. Коли до Львова переїхав о. Филимон Курчаба, який на той час був настоятелем, то брат поселив його у своїй хаті, а собі купив невеличке житло на тій же вулиці, де разом із ним у різні часи жили деякі брати та студенти. Протягом підпілля брат Гавриїл, як і раніше у монастирі, служив співбратам та потребуючим своїм талантом столяра та городника. Коли Церква вийшла із підпілля, повернули лише один монастир, який потребував капітального ремонту, тому місця в ньому було обмаль. Брат Гавриїл намагався весь час брати участь у житті монастирської спільноти, хоч і залишався мешкати у своїй хатині, де й помер 11 січня 1992 року на 89-му році життя, 68-му році від перших обітів та 62-му році від вічних обітів.

14 січня

СОЗАНСЬКИЙ МИХАЙЛО (ОНИСИМ) народився 21 листопада 1904 року в селі Івашківці (тепер Турківській р-н, Львівська обл.). В рідному селі вчився у народній школі. 18 листопада 1922 р. Михайло вступив до монастиря редемптористів в с. Збоїска, де 25 травня 1923 р. розпочав новіціят, прийнявши монаше ім’я Онисим, а через рік – 5 червня 1924 р. склав перші обіти. Того ж місяця бр. Онисим отирмав призначення в монастир у Голоску. Коли виникла потреба, щоб хтось із братів поїхав до Канади, то він дав свою згоду. 7 жовтня 1925 р. бр. Онисим прибув до Yorkton, де трудився при ювенаті, пізніше разом зі школою переїхав до Роблина. 2 серпня 1929 р. він склав вічні обіти. Протягом певного часу він також був у монастирях в Ituna, Winnipeg, Waterford, а найдовше в Newark, США. Брат Онисим був талановитим ченцем – дяк, іконописець, кухар, кравець, пасічник і навіть механік. Коли в Newark відкрили школу, то брат довший час був водієм шкільного автобуса. В 1974 році бр. Онисим тяжко захворів, так що був вимушений поселитись у старечому домі для лікування, де він і помер 14 січня 1979 року на 74-му році життя, 55-му році від перших обітів та 50-му році від вічних обітів.

21 січня

ГЕКІРЕ ЙОСИФ (GHEKIERE JOSEF) народився 10 квітня 1890 року в м. Izegem, Бельгія. Навчався у місцевому коледжі, після закінчення якого вступив до монастиря редемптористів навесні 1907 р. Того ж року розпочав новіціят в Sint-Truiden, де і склав перші обіти 24 травня 1908 р. Під час навчання в семінарії склав вічні обіти, правдоподібно, 24 травня 1911 р. Війна унеможливила нормальну формацію та затрудняла отримання свячень, яких Йосиф удостоївся аж 29 червня 1916 р. Спочатку служив у Бельгії, а в 1919 р. виїхав до Канади, щоб служити українським емігрантам. Тут отець Йосиф служить в Yorkton (1919-1920; 1923-1929 рр.) та в Komarno (1920-1923 рр.). В 1927-1928 рр. був настоятелем у Yorkton. У березні 1929 р. він приїхав до Галичини і отримав призначення на дорадника віце-протоігумена та економа монастиря св. Альфонса, що у с. Голоско, де також був префектом братів. У квітні 1931 о. Йосифа призначили настоятелем у м. Ковелі. Тут він розпочав будову монастиря, який одночасно став резиденцією для вл. М. Чарнецького. В серпні 1936 р. нове призначення змусило його знову повернутися до Голоско, цього разу на настоятеля монастиря в с. Голоско. На той час тут була семінарія. Для студентів не вистачало місця, тому о. Йосиф добудував частину нового дому. Коли розпочалась війна у вересні 1939 р., то на розпорядження настоятеля о. Де Вохта всі бельгійці мали виїхати до Бельгії. В кінці жовтня вирушив у дорогу й о. Йосиф. Дорога була дуже важка і виснажлива. 20 листопада отець приїхав до Bruxelles, але одразу був вимушений лягти в ліжко, з якого він так і не підвівся. Помер отець Йосиф 21 січня 1940 року на 50-му році життя, 32-му році від перших обітів, 29-му році від вічних обітів та 24-му році священства.

22 січня

КОЛЄ ГУБЕРТ (COLLET HUBERT) народився 15 січня 1892 року в місті Havelenge, Бельгія. В 1911 році вступив до монастиря редемптористів. Після річного новіціяту 29 вересня 1912 р. склав перші обіти та розпочав навчання в семінарії. Однак воєнні події зупинили навчання і Губерт був вимушений вступити до війська. Завдяки честі й мужності був нагороджений орденами, а також інвалідністю. Після війни продовжив навчання. Вічні обіти, правдоподібно, склав у 1918 р. 21 вересня 1920 р. отримав священичі свячення. Своє священиче служіння о. Губерт реалізовував спершу в Бельгії, правдоподібно, будучи вчителем в ювенаті в Essen. В грудні 1926 р. приїхав до Галичини в монастир у с. Голоско, де став соцієм новиків (1927-1928 рр.), а згодом також адміністратором і дорадником місцевого настоятеля та префектом братів. У березні 1929 р. переїхав у монастир, що у с. Збоїсках, де був вчителем у ювенаті. Тут же в 1934-1939 рр. був дорадником ігумена, а в 1936 р. соцієм новиків-братів; в 1937-1939 рр. був також економом монастиря. З початком війни в 1939 р. о. Губерт разом із іншими бельгійцями виїхав до Бельгії. Після війни в Бельгії було дуже багато українців, яким служили ті бельгійські редемптористи, що повернулись із Галичини. Серед них, звісно ж, і о. Губер, який служив для українських робітників, що працювали в копальнях. В часі такого служіння він і помер 22 січня 1954 року на 62-му році життя, 42-му році від перших обітів, 36-му році від вічних обітів та 34-му році священства.

24 січня

ОРИЩУК БОГДАН народився 3 квітня 1912 року в місті Станіславів (тепер Івано-Франківськ). Середню освіту отримав у рідному місті, а 1929 р. поступив до станіславівської семінарії. Коли ж в 1935 р. закінчив семінарію, то вирішив вступити до монастиря. 18 серпня 1935 р. Богдан розпочав новіціят, а через рік 19 серпня склав перші обіти та залишився в монастирі св. Альфонса на Голоско, продовжуючи навчання. Священичі свячення отримав з рук бл. вл. Г. Хомишина 4 липня 1937 р. Після свячень повернувся до Голоска, а у вересні переїхав до монастиря у Львові. На початку березня 1938 р. на короткий час поїхав до Тернополя, а вже в червні того ж року нове місце служіння – рідний Станіславів, де о. Богдана застала війна. Правдоподібно, що тут в 1939 р. він склав вічні обіти. Влітку 1942 р. він знову переїхав до Тернополя, де перебував аж до закриття монастиря 9 серпня 1946 р. Отець був останнім, хто закрив церкву і монастир, та разом із братами виїхав до Голоска. Звідси 17 жовтня 1948 р. разом із частиною співбратів переїхав до Унева. В 1949 р. він поселився в рідному місті, де незадовго його арештували та заслали на Корейський мис. Тут отець був довго і лише в 60-х рр. зміг повернутися на Україну. Однак всюди йому відмовляли в прописці, тому він не міг проживати на одному місці  довгий час. Спочатку жив у Вінниці, згодом в с.м.т. Журавно, де працював кочегаром у лікарні, опісля – в Івано-Франківську, а також в Прокопівську, в Сибірі. 1986 р. о. Богдан повернувся на Україну, де йому вдалось отримати прописку в одному селі на Вінниччині, а сам поселився у Вінниці, де, по можливості, допомагав римо-католицькому священикові. Помер отець Богдан 24 січня 1990 року на 78-му році життя, 54-му році від перших обітів, 51-му році від вічних обітів та 53-му році священства.

31 січня

ТУРАШ ВАСИЛЬ (ВОЛОДИМИР) народився 2 квітня 1924 року в селі Новий Яжів, на Яворівщині. В своєму ж селі здобув освіту та біля батька, котрий був дяком, навчився дякувáти. В 1944 р. Василя забрали на фронт, з якого повернувся аж 1947 р. Та вже в через півтора року через зв’язки з ОУН, його засудили до 8 років позбавлення волі і відправили на Колиму. Після реабілітації в 1956 р. повернувся на Україну і поселився у рідному селі, де влаштувався на роботу водієм у сільськогосподарському виробництві. В 1958 р. Василь одружився з Пелагією, з якою мав троє дітей. Приблизно зі середини 60-х років на села Яворівщини почали приїжджати підпільні греко-католицькі священики. Тими священиками переважно були редемптористи. Василь з родиною часто брав участь у богослужіннях. 1986 року Василь вирішив вступити до монастиря. На той час він був уже вдівцем, дружина померла 1980 р., діти були вже дорослі – дві дочки були заміжні, син служив у війську. 4 грудня 1986 р. Василь розпочав новіціят, прийнявши монаше ім’я Володимир, і через рік склав перші монаші обіти. До 1988 р. проживав у м. Новояворівську, опісля – поселився у підпільному монастирі в м. Львові, по вул. Лісній. Коли 1990 р. редемптористам передали під храм колишній костел по вул. Замастинівській у Львові, то бр. Володимир разом із бр. Іларіоном дякувáли в цьому храмі. Того ж року 4 грудня бр. Володимир склав вічні обіти. З 1997 р. брата поселили в монастирі св. Климентія, що у Львові, де він також дякувáв, а одночасно порався на городі та допомагав на кухні. В 2003 році на короткий час брат Володимир переїхав до монастиря св. Герарда в с.м.т. Гніздичів, де навчав новиків дяківства, а опісля знову повернувся до Львова в монастир св. Климентія, де й помер 31 січня 2006 року на 82 році життя, 19 році від перших обітів і 16 році від вічних обітів.