70 років з дня смерті о. Йосифа Схрейверса

---

Ім’я цього велета духа Згромадження Найсвятішого Відкупителя шановане не лише серед редемптористів, але і в усьому католицькому світі завдяки його святому життю та духовним книжкам, які він написав.

Народився Йосиф Схрейверс у видатній бельгійській сім'ї Лімбургії в Зутендалі 19 грудня 1876 р. Гімназійні студії успішно закінчив у Гассельгі в єпископській колегії св. Йосифа разом зі шкільним товаришем, завжди першим в класі, Людовиком Керкгофсом, який пізніше стане владикою Лежської єпархії. З цієї околиці походить св. Іван Берхманс, до якого отець Йосиф Схрейверс дуже подібний своєю преніжною любов’ю до Богоматері. А вона, Пречиста, яка щиро любить своїх почитателів, одного разу (в яких обставинах, невідомо) серед цієї Кемпенської тиші сказала вісімнадцятилітньому Йосифові, що по смерті відразу піде в рай, якщо прожене зі свого серця всяку невладну любов до сотворінь. Це він сам визнав своєму землякові, братові Вікентію Гендріксу та сестрі Марії Францесці, черниці монастиря сестер-редемптористок у Краснорівні.

18-літнім юнаком Йосиф вступив до новіціяту редемптористів в Трудонополі, де і склав вічні обіти 6 жовтня 1895 року. Потім - 6 літ богословських студій у лісовому скиті, в монастирі Боплато, де 2 жовтня 1900 року він був поставлений у ієрейський сан. Як свідчить о. Буллен, будучи ще молодим студентом богослов’я, юнак виділявся спокоєм і поважністю, такою була й його хода. Уся його зовнішність виказувала скромність та уособлення миру Після закінчення студій залишився в цій оселі вищих студій, тут спочатку читав лекції з філософії, а опісля (1907 р.) став настоятелем богословів. За цей час надрукував декілька творів і праць, зокрема “Початок духовного життя” 1912 р. Хоч ці публікації здобули високе визнання, перевидавались у багатьох виданнях та перекладені на інші мови – проте в 1913 році отець Йосиф відважується посвятитись особливішому післанництву: поширювати серед усіх душ доброї волі свій простий метод духовного життя, оснований на довірі і любові.

Щоб зрозуміти позицію о. Схрейверса як модерного католицького духовного автора, вистачить зазначити, що Вселенський Архієрей Папа Пій XI доручив своєму братанкові його твори як одні із найкращих для духовного читання. О. Схрейверс розповідав, що коли був на аудієнції у Святішого Отця, то побачив на столі свою книжку “Добра Воля”. Після зустрічі Папа Пій ХІ підійшов до нього і сказав: “Дякую тобі, сину, ти добру книжку написав”.

З 1913 року, за рік до Першої світової війни, Україна стала другою батьківщиною цього великодушного Ченця. Вона залишилась в його серці аж до смерті. У 1933 році отець Миррей, архімандрит Згромадження редемптористів, викликає отця Схрейверса, тодішнього віце-протоігумена Галицької і Канадської гілок Згромадження, у Бельгію, прийняти відповідальний пост провінціала великої Бельгійської провінції. Глибокий смуток огортає, коли порівнюємо розквіт нашої провінції в час, коли він покидав її, з її станом після війни. Тому отець Схрейверс вже в 1945 році, побачивши спустошення справи свого життя, гірко плакав. Якось у присутності брата Вінкента закликав вголос: “О, безталанний український народе! О, нещасна Галичино! Це справді тайна горя!” Але відразу додав, натхнений пророчим духом: “Господь все направить, і тоді для наших отців розгорнеться широка нива апостольської праці, бо ж і українська, і російська мови дуже подібні”.

Унівський період (1913-1918 р.) став часом великої проби. Ентузіазм розпочатої справи приглушився подіями, які сильно вдарили по нашій Церкві, а саме: початок Першої світової війни, прихід російських військ, переслідування Церкви і арешт натхненника цієї справи митрополита Андрея. “Зі смутком та зневірою слідкував я за тими кривавими подіями. Мені здавалось, що їм немає кінця. Непевність та розпач пригнічували мене”, - пише отець в алегорії ”Ангел України”. Треба було великого подвигу молитви і віри, щоб не знеохотитись до розпочатої справи. Ця велика справа вимагала від нього великої жертви.

Одночасно о. Схрейверс був і ігуменом в Збоїсках, і магістром новіціяту з жовтня 1918 по вересень 1919, і від 1922 до 1923 року. Отець був правдивим батьком для новиків, повним доброти. Одночасно вимогливим і рішучим. Отець сам не оминав нагоди і інших заохочував до різних покутних вправ. А вони були різні.

Отець Схрейверс був не тільки настоятелем української вітки Згромадження Найсвятішого Відкупителя, але й також апостольським візитатором двох українських чернечих Згромаджень (сестер святого Йосифа і сестер Милосердя). Він уклав їхні чернечі Устави, і тому вони мають отця Схрейверса за свого співзасновника.

Його дуже шанували, подивляли і любили усі: від Митрополита Кир Андрея Шептицького, його сердешного приятеля, та редемпториста Кир Миколая Чарнецького, до всіх, хто його знав. Один чернець Чину св. Василія Великого назвав отця Схрейверса “дорогоцінним даром, Богом даним українській Церкві, апостольським мужем, що хоч походив із Заходу, але вповні зрозумів особливість Східної Церкви. Його полюбили всі українці. Пам’ять про нього ніколи серед нас не вмре, не загине”. Богослови Української Папської семінарії в Задушні дні приходять на Варанський цвинтар в Римі, де похований отець Схрейверс, і в присутності зачудованих римлян співають панахиду на могилі померлого отця Йосифа.

“Як учень гімназії редемптористів в Збоїсках біля Львова в 1927-33 роках, а опісля новик і богослов цього Згромадження в Голоску і Збоїсках, пригадую оцю щиру батьківську люб’язність і турботливість, з якою ставився він до української молоді, - згадує о. Богдан Курилас. Наше юнацтво з подивом обсервувало, з яким великим захопленням і повагою ставились до отця Схрейверса усі отці і брати Згромадження. Яка гаряча любов до Ісуса і Марії, до найбільш опущених душ українського народу, виходила із його серця при розмовах з ним. Він був ідеальний проповідник духовних вправ (реколекцій) для членів Згромадження, новиків, отців і братів, для семінаристів, отців парохів і черниць. За його протоігуменату на наших очах будувався новий великий дім гімназії в Збоїсках, монастирі в Голоску та в Станіславові, дім у Ковелі на Волині, прегарна церква редемптористів у Тернополі. Ми з радістю обсервували, як визначні духовні і світські особи міста Львова (між іншими померлий у славі святості останній вірменський архиєпископ Теодорович) часто приїздили автом до монастиря в Голоску на духовну розмову з о. Схрейверсом, якого обрали собі за духовного провідника або сповідника. Для всіх нас слова “Отець Схрейверс так сказали” було святе! В 1929 році отець давав 8-денні реколекції у Львівській Духовній Академії. Давав реколекції і священикам, того ж року на реколекціях було 160 священиків. Ті реколекції мав голосити сам митрополит Андрей, але хвороба зашкодила. Тому повірив ту справу редемптористам, що було доказом великої їм довіри”.

Муж молитви, він і інших заохочував до неї. Так, даючи реколекції сестрам-василіянкам, поручав їм: “...не має пройти і п’ять хвилин, щоб ви не відмовили “Богородице Діво”. Постійною працею його душі була молитва.

У Велику П’ятницю у домі панувала мовчанка, ніхто не смів розмовляти, витав дух співпереживання великої події. Необхідні вказівки давались коротко. Все було приготовлено і передбачено о. Схрейверсом заздалегідь.

Отець був добрим, дбайливим і вирозумілим, однак не терпів нещирості, неправди і крутійства. Тоді він був рішучим. Одного року в новіціяті було тільки два новики. Під час рекреації, мали вони необережність підійти до паркана і через просвіт дивитись, як купаються малі діти. Це побачив отець, закликав їх і того ж дня відправив додому. Того року новіціяту не було.
Інший випадок. О. Боский прийняв одного кандидата. Тоді було застереження, щоб з інших монастирів не приймати. А кандидат це скрив. Коли розгорнули його молитовник, побачили штамп Крехівського монастиря. За те, що він це скрив, відразу був видалений.

Був і такий випадок: під час переїзду з Унева до Збоїск о. Схрейверс вигнав одного співбрата-бельгійця за порушення. Отці рішуче обороняли Згромадження від усяких нездорових проявів, проявляючи велику відповідальність перед Богом за розвиток спільноти. Відношення до життя у спільноті було дуже серйозне, відразу реагували на найменші прояви невідповідності духу монашого життя.

У спорах отець був розважливий. Якщо хтось мав сумнівну думку і наполягав, то отець звертався до нього так: “Св. Тома про це каже так, а св. Василій Великий ось так. А ви як?”

Покликаний на уряд провінціала в Брюссель, по якомусь часі занедужав. У 1936 році представляв у Римі на Генеральній Капітулі Згромадження Галицьку і Канадську віце-провінції, а 24 травня цього ж року вибрали отця Схрейверса генеральним консультором з осідком у Римі. Був також призначений Папою Пієм ХІ апостольським візитатором для всіх українських жіночих монаших згромаджень як в Україні, так і в Канаді, Північній Америці та Бразилії.

Навіть за межами України він не переставав цікавитись подіями, які тут відбувались, переписувався з нашими отцями і братами, а також із сестрами. З братом Василем досить часто, раз на місяць. Листи приходили з Бельгії, з Риму. Останнього брат отримав у монастирі у Станіславові у 1940 році. В листі отець писав, що «сліпне і має сильні болі в суглобах... скоро помру». Ті листи пропали.

Останні дев’ять літ провів отець Схрейверс у генеральному домі Згромадження редемптористів у Римі як справжній самітник чи картезіанець. Тривалий час отець Схрейверс мав проблеми з кров’яним тиском. Упродовж життя він мав сильні приступи мігрені, тоді 2-3 дні не виходив із келії. На голову накладав металевий обруч, щоб хоч трохи полегшити біль. З лютого 1945 року долучився бронхіт і температура, що швидко довело до катастрофи. Вранці 18 лютого 1945 р. зазнав першого удару епілепсії.

Щоразу, коли брат Вікентій заходив до кімнати отця Схрейверса після пополудневих молитов під час останньої його недуги, часто бачив, як лице його було розпалене молитвою, а очі вогкі від сліз. Як сам визнав, причиною цих сліз була пам’ять про тяжкі терпіння Господа нашого Ісуса Христа і Його страждаючої Матері та усвідомлення людської невдячності. Ще у Збоїсках бачили, як ввечері у Страсний Четвер, читаючи дванадцять Євангелій про Христові терпіння, отець Схрейверс не міг стримати сліз, що рясно спливали по його обличчі. Брат Вінкентій боявся навіть згадати при ньому імення Небесної Цариці, щоб не викликати його ревного плачу.

Отець Схрейверс знав багато мов. Його рідною мовою була фламандська, та краще він володів французькою, якою написав майже усі свої твори. Крім того володів українською, німецькою, англійською, італійською та польською мовами. Звичайно, латинською і грецькою.

В Україні о. Схрейверс наполегливо розбудовував східну вітку редемптористів та одночасно писав духовні твори. Французькою мовою написав: “Дар із себе” (1918), “Божественний Приятель” (1922). Для нас, українців, приємно знати, що дві книжки написав отець Схрейверс у Збоїськах в оригіналі українською мовою, а саме: “Ісусе люблю Тебе” і “Моя Небесна Ненька”. Після Другої світової війни твір цей видали другим накладом у Альфонсіанській бібліотеці, в Лювені 1947 року.
Французькою написав ще “Моя Мати” (1925), “Душі з довір'ям” (1930), “Послання Ісуса до свого священика” (1930). Перед другою світовою війною переклав цей твір українською мовою о В. Маланчу, редемпторист, а ректорат Української Духовної Академії у Львові видрукував його у серії Аскетичної бібліотеки. Українське видавництво “Логос” у Йорктоні (Канада) перевидало згадану книжку другим накладом.

Наступні твори французькою мовою: “Ісус Христос серед нас” (1940), “Отче наш, що є на небесах” (1942-43), “Чудесне життя сестри Варвари”. Врешті, “Божественна Учта” - це духовний заповіт автора. У ньому знаходимо глибокі та добірні розважання. Видрукувала Альфонсіанська бібліотека.

1947 р. о. Маврикій нарахував 150 видань перекладів, близько 600 тис. примірників. Ці твори були перекладені англійською, німецькою, італійською, іспанською, португальською, голландською, польською та словацькою мовами. Сьогодні деякі твори о. Йосифа видані також по-японськи, по-китайськи та по-корейськи й в’єтнамськи, а кількість примірників усіх видань його творів досягають тепер двох мільйонів.

У своїй кімнаті отець Схрейверс з найбільшою ніжністю сотні і тисячі разів цілував іконки Розп’ятого Спасителя та Божої Матері Неустанної Помочі, розмовляв з ними, як з присутніми особами. Одночасно відчував гіркоту земського вигнання, так що туга його за небесною батьківщиною була справді безмежною. Востаннє, на свято Стрітення сказав до брата Вінкентія: “Важко мені уявити собі, як виглядатиме вічне життя в присутності Божої Матері й оглядання Її величі”, - тремтіння голосу видавало його глибоке душевне зворушення. Зараз, напевно, його святе прагнення сповнилось.

Найкраще розкривають душу отця Схрейверса особисті записки, що їх наприкінці 1943 р. доручив братові Вінкентію, і які опісля о. Йосиф Боон видрукував. Він постає перед нами повний любові до Христа Господа й Марії Діви, простим, як дитя. 1926 року п’ятдесятилітній отець міг молитись: “Мій малий Ісусе... гляди на мене тільки крізь щілину Твоїх малих долонь”.
Як у святості жив отець Схрейверс на землі, так у святості і помер 4 березня 1945 р. І зараз заступається він з неба за своє Згромадження місіонерів та за улюблену свою прибрану батьківщину - Україну!

Впр. о. Миррей, архимандрит Згромадження, так пише про смерть о. Схрейверса у своєму обіжнику, ч. 134: “Коли хто з наших, перш за все з іншого краю, вмирає в Римі в генеральному домі, то небагато народу звичайно буває на його похоронах в церкві. Інакше було зі смертю о. Схрейверса”. Багато його шанувальників прийшло, щоб віддати йому останню шану.