Убогі за колючим дротом або як душпастирювати серед ув'язнених

---

19 травня 2015 р. у конференц-залі філософсько-богословського факультету УКУ відбувся круглий стіл щодо душпастирської праці з в’язнями. Захід проводився з нагоди відкриття експозиції мистецьких робіт ув’язнених у Львівському палаці мистецтв. До втілення цієї науково-практичної ідеї активно долучились отці, брати та сестри Згромадження Найсвятішого Ізбавителя.

Нещодавно кафедра пасторального богослов’я філософсько-богословського факультету УКУ у співпраці з Пенітенціарним душпастирством УГКЦ організували та провели круглий стіл під назвою «Український вимір пенітенціарної ідеї», проведення якого передувало відкриттю пересувної експозиції образотворчого і прикладного мистецтва в’язнів «Переображення Господньою Любов’ю» у Львівському палаці мистецтв. Важливо наголосити, що обидві події відбувалися під патронатом Глави УГКЦ блаженнішого Святослава.

Зустріч за круглим столом мала на меті посприяти суспільному діалогу у громадському, студентському й академічному середовищі для кращого розуміння пенітенціарної ідеї, ресоціалізації засуджених до позбавлення волі, зокрема через тісну та налагоджену співпрацю Церкви і суспільства. Згідно зі слів о. Андрія Олійника, ЧНІ завідувача кафедри пасторального богослов’я, пенітенціарне душпастирство є дуже близьким для кожного справжнього християнина, який повинен усвідомлювати, що «завжди перебуває у боргу перед Господом. Адже вчиняючи гріх-злочин, він має шанс отримати від Нього прощення, милосердя, зцілення та підтримку. Саме цього ж потребує людина, яка перебуває у місці позбавлення волі. Тому пенітенціарне душпастирство покликане допомогти кожному засудженому якомога свідоміше пройти шлях навернення та очищення, а суть та мета проведення круглого столу якраз полягає в практичному обґрунтуванні, унаочненні та полегшенні цього процесу».

Протягом свого виступу о. Віталій Котик, ЧНІ поділився своїм досвідом капеланської праці серед ув’язнених у Львові, Чернігові, Новгород-Сіверську та інших містах України. Він звернув особливу увагу на те, що християнське служіння в’язню потребує не стільки уподібнення до його способу висловлювання, жестів та манер, а радше пропонувати повагу у стосунках, гідне ставлення до особи та дружню підтримку. Ігумен спільноти редемптористів з Кам’янця-Подільського наголосив на важливій на його думку необхідності бути самим собою із в’язнями, а також бути готовим давати їм постійне свідчення про реальну можливість жити повноцінно життям на волі.

У свою чергу с. Оксана Пелех, МНІ, асистент капелана Львівської Архиєпархії УГКЦ у доповіді про долю жінок після ув’язнення, зазначила, що такі особи потребують не менш турботливої душпастирської опіки аніж жінки в місцях позбавлення волі. Адже нерідко ув’язнена виходить на свободу з твердим бажанням змін та усвідомленням потреби жити по-новому. Проте часто трапляється, що така особа знову потрапляє за ґрати саме тому, що в колонії її зовсім не перевиховали, а лише ізолювали від суспільства. На жаль в осіб, що відбували покарання часто залишається тюремна ментальність, що не сприяє віднайденню себе у суспільстві. Тому, на думку с. Оксани, ресоціалізація це неабиякий шанс для людини, яка виходить з в’язниці. Але це теж і новий шанс для Церкви відкритися на таку особу та допомогти їй стати потрібною та корисною у спільноті християн на волі.

Фото з сайту Українського Католицького Університету