Новий Слуга Божий: о. Антоніо Марія Лосіто, редемпторист.

Отець Антоніо Марія Лосіто народився в Каноза в Італії, регіон Басіліката, 16 грудня 1838 р., як наймолодший із п’яти дітей Антоніо і Марії Челести Рікко. Він не знав свого батька, який попер кілька місяців перед його народженням. Антоніо був охрещений в день свого народження, а 18 жовтня наступного року отримав Таїнство Миропомазання. Після смерті матері, у віці 10 років, переїхав до Маргеріта ді Савоя, де ним та його опікувалась бабця. Після смерті бабці знову переїзд до Каноза, де продовжив навчання при францисканському монастирі.

У віці 17 років Антоніо зустрівся із редемтпористами і 24 листопада 1855 року вступив до новіціяту у Чьорані. Перші обіти склав 24 жовтня 1856 р., та розпочав семінарійне навчання в Матердоміні. 15 травня 1859 року отримав нижчі свячення, а 19 березня 1861 р. – піддияконат. З огляду на поганий стан його здоров’я, настоятелі вирішили відправити його на рік додому під опіку рідних. Але вже після 10 місяців, поправивши своє здоров’я, він повернувся до Матердоміні, де 15 березня 1862 року отримав дияконат, а 5 квітня того ж року священичі свячення, отримавши папську дизпензу на 8 місяців і 20 днів до канонічного віку. 

Перебував у спільноті Матердоміні аж до 1867 р., готуючись до місійної праці. Але в наслідок революції в липня 1866 р., влада почала закривати монастирі на півдні Італії, тому о. Антоніо, як і всі інші редемптористи Неапольської Провінції, був вимушений повернутись додому. Наступних 20 років мешкав у Каноза. Весь час підтримував зв'язок із головним настоятелем та своїми співбратами, з якими співпрацював для убогих і опущених. Протягом тих років не шкодував своїх сил, щоб свідчити Євангеліє, бути духовним провідником, заступником у молитві для всіх потребуючих та убогих. 

Два рази пробував – і двічі безрезультатно – приєднатись до спільноти редемтпористів: в Матердоміні в 1869 і в 1886 в Франкавілля Фонтана. Після припинення антицерковної політики 3 січня 1887 р., отримав нарешті можливість приєднатись до спільноти в Пагані, щоб активно долучитись до відбудови монашої провінції. Опісля протягом п’яти років був у спільноті в Ангрі, де був разом із Слугою Божим Йосифом Леоне, а опісля був переведений знову до Пагані. Тут протягом 20 років був відповідальний за студентів. В 1907 році, мимо того, що терпів на поступовий параліч, був призначений настоятелем, а в 1909 р. – протоігуменом Неаполітанської Провінції. 

Глибоко зворушений харизмою редемптористів, не шкодуючи сил та даних Богом талантів, з великим відчуттям відповідальності проповідував Євангеліє найбільш опущеним. Був мудрий в духовному керуванні, ревний у любові до співбратів, не піддавався знеохоченню в труднощах і цілком віддавався на Бога. Всі вважали його експертом в духовному житті – з його порад користало дуже багато людей, як рівно ж і священики, єпископи, кардинали і навіть папи – Пій Х та Бенедикт XV. Про поради та духовний провід просив також блаженний Вартоломей Лонго і його дружина під час будови церкви в Помпеї, а особливо щодо будови харитативного дому для дочок в’язниць. 

Помер о. Антоніо 18 липня 1917 року в монастирі в Пагані з причини хворих нирок. Після усильних старань деяких єпископів Апулії та за згодою настоятелів Згромадження редемтпористів 9 квітня 1983 р. його тлінні останки були перенесені до катедри в Каноза і поміщені в каплиці св. Альфонса.

Від моменту проголошення декрету отець Антоніо отримує титул Слуги Божого.