Велике у Нього відкуплення ... Пс.129
Найпопулярніше
Некролог Львівської провінції: Листопад
2 листопада
IVENS PIERRE (AMBROSIUS) - ІВЕНС ПЕТРО (АМБРОЗІЙ) народився 21 березня 1876 року у м. Gingelom, Бельгія. 1902 року вступив до монастиря під ім’ям Амброзій і 8 листопада розпочав новіціат та через рік, 8 листопада 1903 року, склав перші обіти. Вічні обіти, правдоподібно, склав 8 листопада 1909 р., опісля виїхав до бельгійської віце-провінції Антіли (Anttiles), що на остовах Домініканської Республіки. На початку 1920 р. його направили до Галичини в монастир у м. Станіславові. У жовтні 1923 року повернувся до Бельгії, щоб незабаром знову поїхати до віце-провінції Антіли. Останні роки свого життя служив у монастирі в Roseau, де й помер 2 листопада 1951 року на 75-му році життя, 48-му році від перших обітів та 42-му році від вічних обітів.2 листопада
БАЛА ЙОСИФ народився 17 грудня 1885 року в Svobodné Dvorе, Чехія. Студіював на інженерній геодезії, опісля в станіславівській та львівській семінаріях. 1 квітня 1912 р. отримав священичі свячення з рук митр. А. Шептицького. Кілька місяців був помічником пароха в с. Пробіжна. В листопаді 1912 р. виїхав до Канади разом із вл. Н. Будкою, який призначив молодого священика своїм секретарем та канцлером. Тут він знайомиться із бельгійськими редемптористами і влітку 1914 р. поїхав до Бельгії, щоб 28 вересня вступити до новіціату. Наступного року, 29 вересня, склав перші обіти. Через війну він не міг повернутися до Канади, тому в березні 1917 р. поїхав до Галичини. Тут був соцієм в новіціаті. На початку 1919 р. уряд УНР попросив о. Йосифа бути капеланом Української Армії. Дуже скоро о. Йосиф потрапив у полон більшовиків, де пробув 6 місяців. В кінці літа йому вдалось утекти, він добрався до Львова та виїхав до Бельгії, а 1921 р. – до Канади, де він служить в Yorkton (1921-1923 рр., 1926-1928 рр.) та Ituna (1923-1926 рр.), а також займається друкарнею та редагує журнал «Голос Спасителя». 1928 р. отець залишив Згромадження та служив у різних єпархіях США та Канади. Від 1950 р. він поволі повертається до Згромадження, допомагає нашим отцям в Yorkton, Winnipeg та в Toronto, з 1954 р. він стає облятом Згромадження, а в квітні 1965 р. отримав дозвіл повернутися до Згромадження та поселяється в монастирі в Toronto. Унаслідок тяжкої хвороби 1973 р. отець переїхав до монастиря у Winnipeg, а пізніше – в дім престарілих, де й помер 2 листопада 1974 року на 89-му році життя, 59-му році від перших обітів, 56-му році від вічних обітів та 62-му році священства.9 листопада
ПЕЛЕХ ЄВГЕН народився 2 січня 1920 року в селі Перхач (тепер с. Межиріччя, Сокальський р-н., Львівська обл.). 1930 р. вступив до ювенату редемптористів, після закінчення якого 1936 р. вступив до монастиря. Того ж року 10 серпня розпочав новіціат, а через рік, 19 серпня 1937 р., склав перші обіти та розпочав навчання в голосківському монастирі. Однак у жовтні 1939 р. через війну виїхав із групою студентів до Тухова, Польща, де продовжив навчання. 18 серпня 1941 р. склав вічні обіти, а в січні 1942 р. повернувся в Галичину до Станіславова, де продовжує навчання. Священичі свячення отримав 3 січня 1943 р. із рук бл. вл. М. Чарнецького. У вересні 1943 р. став вчителем у ювенаті та в семінарії у Збоїсках. В кінці 1945 р. отець Євген поїхав на служіння до Станіславова, однак вже 1 квітня наступного року монастир закрили. Тоді отець виїхав до Коломиї, а восени 1947 р. – в с. Верхня-Луковиця на Сокальщині. Ще в квітні 1947 р. його затримали у м. Станіславові, та не надовго. Але вже в грудні 1949 р. отця заарештували та засудили на 10 років каторжних робіт. З 1951 р. до серпня 1956 р. о. Євген відбував покарання у таборі ЯТЛАГ, Комі АРСР. Повернувшись до Львова, він влаштувався на роботу в Львівський трест зеленого господарства, де пропрацював до виходу на пенсію 1980 р. Весь цей час отець підпільно займався душпастирством та навчав у підпільній семінарії. З 1962 р. разом із кількома співбратами поселився в приватній дім у Львові по вул. Лісній, де влаштували монастирське життя. Неодноразово там відбувались ревізії та обшуки, інколи всіх мешканців дому штрафували. Після виходу Церкви з підпілля отець поселився в монастирі св. Альфонса, де навчав у семінарії. В 1990-1993 рр. був провінційним дорадником. Помер отець Євген 9 листопада 1996 року на 78-му році життя, 59-му році від перших обітів, 55-му році від вічних обітів та 53-му році священства.16 листопада
ЛИНДЮК ПАНТЕЛЕЙМОН народився 12 серпня 1906 року в селі Космач (тепер Косівський р-н., Івано-Франківська обл.). 1924 р. вступив до монастиря і того ж року 3 жовтня розпочав новіціат, а через рік, 15 жовтня 1925 р., склав перші обіти. Після обітів залишився в монастирі у Збоїсках, де був до листопада 1930 р., тоді переїхав у Голоска, але вже в квітні 1931 р. повернувся, щоб розпочати ІІ-ий новіціат перед вічними обітами, які склав 15 жовтня 1931 р. Від того часу й аж до першої ліквідації монастиря восени 1939 р. брат Пантелеймон був у Збоїсках. Він був столяром, муляром, штукатуром та займався городом і садом. У часі війни жив у монастирі св. Климентія у Львові, а з 1946 р. – на Голоско. В 1947 чи ’48 р. влаштувався на роботу санітаром у лікарні (колишня Народна лічниця), хоча виконував ремонтні роботи, так і працював до виходу на пенсію. Мешкав при лікарні. Весь час підтримував зв’язки зі співбратами. В пенсійному віці через хворобу ампутували ногу нижче коліна, брат недовго був у лікарні, а тоді поселився до брата Гавриїла, який мешкав біля голосківського монастиря. Помер брат Пантелеймон 16 листопада 1983 року на 77-му році життя, 58-му році від перших обітів та 52-му році від вічних обітів.16 листопада
ПОТЕРЕЙКО ЮРІЙ народився 26 квітня 1914 року в селі Куликів (тепер с.м.т. Куликів, Жовківський р-н., Львівська обл.). З 1928 р. до 1934 р. навчався у ювенаті, після закінчення якого вирішив вступити до монастиря. 18 серпня 1934 р. розпочав новіціат, а через рік, 19 серпня, склав перші обіти. Семінарійне навчання відбувалося спершу в Збоїсках та в Голоску, а з жовтня 1939 р. – в Тухові, Польща. Вічні обіти склав 19 серпня 1938 р. Під час навчання в Польщі, 7 липня 1940 р., отримав священичі свячення із рук бл. вл. Г. Лакоти. Опісля продовжив ще один рік навчання. В червні 1941 р. переїхав до монастиря в м. Ярослав, тут пройшов ІІ-ий новіціат, а в кінці року повернувся до України та отримав призначення в станіславівський монастир. У час війни обслуговував також парохію в селі Забережне біля Станіславова. Після ліквідації монастиря в квітні 1946 р. о. Юрій якийсь час переховувався у селі Старий Лисець, де підпільно служив. Опісля повернувся до свого села, жив у батьків. 11 квітня 1950 р. його заарештували й засудили до 10 років позбавлення волі й 5-ти років заслання. Покарання відбував у таборі в КоміАРСР. В 1955 р. отця звільнили, однак прописати в батьків не дозволили, тому він виїхав на Хмельниччину і прописався у м. Проскурів. Тут влаштувався на роботу в місцевому хімзаводі, а у вільний час душпастирював, зокрема, допомагаючи римо-католицьким священикам. В кінці 1960 р. отцеві й тут відмовили в прописці, тому він виїхав до Казахстану в м. Чу. Працював на різних роботах малярем, сторожем. Тут була велика громада німецьких католиків і о. Юрій почав служити для них не лише в м. Чу, але й у інших містах, зокрема, в Алма-Аті. 1979 р. отець вийшов на пенсію і це дало ще більше можливостей для служіння. Громада мала свій дім, де молились, а у ’80-их навіть побудували невеликий храм. 1990 р. отець Юрій повернувся в Україну, спочатку служив у Тернополі, з 1991 р. поселився в монастирі св. Альфонса у Львові та допомагав при храмі св. Йосафата. Помер отець Юрій 16 листопада 1993 року на 79-му році життя, 58-му році від перших обітів, 55-му році від вічних обітів та 53-му році священства.19 листопада
МАНЬКО ОЛЕКСІЙ (ІРИНЕЙ) народився 19 березня 1920 року в селі Кути (Яворівський р-н., Львівська обл.). Освіту здобув у Яворівській гімназії, яку закінчив 1937 р. У 1939 р. вступив до монастиря, але через війну не міг прийняти облечин, тому повернувся додому. Влітку 1941 р. Олексій повертається, отримує ім’я Іриней і 21 грудня розпочинає новіціат, а наступного року, 22 грудня, складає перші обіти. 4 січня 1945 р. у монастирі у Львові брата заарештували засудили до страти, але згодом вивезли на примусові роботи в Донбасі. Через пів року він подав прохання про апеляцію, адже його заарештували, маючи на увазі рідного батьківського брата Олексія Манька, який на той час був уже в Сибірі. Так осінню того ж року бр. Іриней повернувся до монастиря і 22 грудня 1945 р. склав вічні обіти. Опісля – він разом зі всіма в монастирі у Голоску, а з жовтня 1948 р. – в Уневі. Коли ж зліквідували і цей монастир, то до 1955 р. брат мешкав у сусідів по монастирі в Збоїсках. Опісля переїхав на квартиру до отця В. Величковського в центрі міста. Тут брат Іриней допомагав не лише о. Василеві, але всім священикам, які приходили до отця чи пізніше вже як до владики. Він дбав про частиці та агнці до св. Літургії, фотографовані ікони та календарі. Весь час брат працював на різних картонних цехах, а маючи певний талант у цьому, то у всіх цехах працював майстром. За сумлінну роботу отримав кілька нагород. 1980 р. бр. Іриней вийшов на пенсію. У ’80-их роках брат переніс інфаркт. 1991 р., вже як тяжкохворий, він поселився в монастир св. Альфонса, де й помер 19 листопада 1992 року на 72 році життя, 50 році від перших обітів та 47-му році від вічних обітів.25 листопада
ДМУХОВСЬКИЙ ПАВЛО народився 11 серпня 1916 року у селі Нове Село (тепер Жовківський р-н., Львівська обл.). 1928 р. розпочав навчання в ювенаті, а закінчивши його 1934 р., вступив у монастир. 18 серпня 1934 р. розпочав новіціат, а наступного року, 19 серпня, склав перші обіти й розпочав навчання в Збоїсках та в Голоску. 18 серпня 1938 р. склав вічні обіти, а з осені 1939 р. продовжив навчання в Тухові, Польща. 7 липня 1940 р. отримав священичі свячення з рук бл. вл. Г. Лакоти. Опісля продовжив навчання в семінарії. В квітні 1941 р. переїхав до монастиря в Ярославі, де був соцієм новиків до жовтня 1941 р. В кінці 1941 р. повернувся в Україну, поселився в монастирі у м. Станіславові, будучи економ. Тут був до ліквідації монастиря в квітні 1946 р. Тоді переїхав в Голоско, де був до осені 1948 р. Рідних отця Павла вивезли до Сибіру, в м. Прокопівськ. Незабаром отець добровільно виїхав до своєї родини. Через якийсь час повернувся до Львова, влаштувався на роботу, спершу на заводі залізо-скоб’яних виробів, а пізніше – комірником у цеху. У вільний час займався душпастирським служінням у Львові та області. Викладав у підпільній семінарії, а після смерті о. П. Маїка в 1980 р., віце-протоігумен Ф. Курчаба призначив його своїм вікарієм. В кінці ’80-их отець тяжко занедужав. Помер отець Павло 25 листопада 1990 року на 74-му році життя, 55-му році від перших обітів, на 52-му році від вічних обітів та на 50-му році священства.29 листопада
БАХТАЛОВСЬКИЙ СТЕПАН народився 7 січня 1889 року у селі Яблунів (тепер Косівський р-н., Івано-Франківська обл.). Після гімназійної освіти, 1907 р. вирішив вступити до семінарії. Владика Г. Хомишин відіслав молодого студента на навчання до Рима, але через хворобу 1909 р. Степан повернувся і продовжив навчання в Станіславові, яке закінчив 1911 р. Однак не спішив зі свяченнями, того ж року вступив на філософський факультет Львівського університету. 21 липня 1918 р. він отримав священичі свячення з рук бл. вл. Г. Хомишина й одразу ж вступив до монастиря редемптористів. 6 жовтня 1918 р. о. Степан розпочав новіціат, а через рік, 7 жовтня 1919 р., склав перші обіти та отримав призначення соцієм новіціату, а одночасно допомагав економу монастиря. Від лютого 1920 р. редемптористи почали давати місії й отець Степан був у числі першим місіонерів. Редемптористи в Канаді потребували персональної допомоги, тому настоятелі вирішили направити отця до Канади, куди він прибув у вересні 1922 р., де 16 жовтня складає вічні обіти. В Канаді отець служить у Yorkton, Ituna, Roblin, Winnipeg, Toronto, Newark (США), Toronto, Saskatoon. У 20-30-х рр. вчителював у ювенаті, пізніше – в семінарії, довший час був ігуменом та парохом. З 1939 по 1945 р. був настоятелем редемптористів у Канаді. Дописував до журналу «Голос Спасителя», упорядкував молитовник та написав кілька брошур і книг. Помер отець Степан 29 листопада 1984 року на 95-му році життя, 65-му році від перших обітів, 62-му році від вічних обітів та 66-му році священства.
