14 січня бл. Петра Дондерса

Петро Дондерс народився 27-го жовтня 1809 року в Тільбургу (Голландія), у подружжя Арнольда Дениса Дондерса та Петронелли ван ден Брекель. Оскільки подружжя було бідне, то не могло забезпечити синам доброї освіти. Обидва хлопці мусили працювати, щоб прогодувати сім'ю. І все ж іще з юних років Петро плекав мрію стати священиком. За сприяння священиків своєї парохії йому зрештою вдалося у віці двадцяти двох років розпочати навчання у нижчій семінарії. Його висвятили на священика 5-го червня 1841 року.

Ще під час богословських студій настоятелі семінарії відправили Петра Дондерса до праці в місіях датської колонії Сурінам. Він прибув до столиці колонії Парамарібо 16-го вересня 1842 року і відразу віддав себе пасторальній праці, яку вже не покине до самої смерті. Серед його перших обов'язків були регулярні відвідини плантацій, розташованих вздовж рік колонії. Там він проповідував і відправляв Святі Тайни, в основному для рабів. Листи Петра Дондерса сповнені обурення з приводу жорстокого ставлення до африканського народу, змушеного тяжко працювати на плантаціях.

У 1856 року о. Дондерса послали до лепрозорію в Батавії, і саме це місце стало полем його трудів до кінця життя. У своїй любові о. Петро Дондерс не тільки обдаровував своїх підопічних релігійними благами, але й особисто доглядав за ними, аж поки йому вдалося переконати місцеву владу забезпечити хворим належний догляд. Завдяки старанням о. Дондерса становище хворих на проказу вдалося багато в чому покращити. Коли в 1866 році прибули редемптористи щоб очолити сурінамську місію, о. Дондерс і один з його колег-священиків подали прохання про вступ до Згромадження.

Обидва кандидати пройшли новіціат під проводом Апостольського вікарія єпископа Йоана Баптиста Вінкельса і склали обіти 24-го червня 1867 року. Відразу після цього о. Дондерс повернувся до Батавії. Оскільки він тепер мав добру підмогу у праці з хворими на проказу, о. Дондерс міг взятися за справу, про яку думав вже давно, а саме за євангелизацію сурінамських індіанців. Він продовжував цю справу, раніше занедбану через нестачу людей, які за неї могли б узятися, майже до кінця свого життя. О. Дондерс вивчив мови індіанців і навчав їх правд християнської віри аж поки його не полишили сили і він був змушений залишити іншим те, що почав.

У 1883 році Апостольський вікарій, бажаючи полегшити о. Дондерсові ту ношу, яку він так довго й витривало ніс, перевів його до Парамарібо і пізніше до Короні, але о. Петро повернувся до Батавії у 1885 році й продовжував свою попередню працю аж поки ослабле здоров'я остаточно не прикувало його до ліжка у грудні 1886 року. О. Дондерс боровся зі смертю два тижні, але 14-го січня 1887 року відійшов. Слава пройого святість розійшлася далеко за межі Сурінаму й Голландії. 

  У Римі почався процес, і 23-го травня 1982 року Папа Йоан Павло II беатифікував о. Петра Дондерса.