Слуга сердець

---

Свій 86-й день народження святкував 14 вересня 2016 р. о. Микола Волосянка, редемпторист. Дякуючи Господу Богу за дар його життя, хочу розповісти про нього те, що залишилося в пам’яті з минулих літ підпільного життя нашої Церкви.

Знаю о. Миколу з 1958 року. Після закінчення школи я навчалася на бухгалтерських курсах в Івано-Франківську. Проживала на квартирі п. Зосі, греко-католички, хворої, яку час від часу відвідував о. Микола. Пані Зося знала місця, де збираються греко-католики на богослужіння. Я була рада, що маю з ким поговорити на духовні теми. Віруюча людина в комуністичному суспільстві почувалася одинокою у своїх переконаннях.

Отець Микола любив говорити про Божу Матір як її люблячий син. Мені ця тема була близькою. В результаті нашого спілкування отець подарував мені книгу Генрика Сенкевича «Quo vadis?» («Куди йдеш?»). Ця книжка збагатила мене знаннями про життя перших християн у Римській імперії, їх мучеництво за Христа, діяльність апостолів Петра і Павла. Ця тема дуже співзвучна з життям нашої Церкви в умовах радянської дійсності.

Ще навчаючись у восьмому класі, я мріяла стати монахинею, але не знала, хто приймає до монастиря, бо через переслідування греко-католицької Церкви розвиток монашества був дуже обмежений жорстокими репресіями з боку КДБ. Довідавшись про це, о. Микола скерував мене до о. Романа Бахталовського, монаха-редемпториста, який після смерті Сталіна у 1956 році повернувся з ув’язнення і продовжував працю над розвитком заснованого ним Згромадження Непорочного Серця Марії Фатімської. Після реколекцій це згромадження стало моїм вибором.

Під час підпільного життя нашої Церкви о. Микола проживав у своєму рідному селі Лисець, відправляв Служби Божі у своїй хаті, доглядав свою хвору стареньку матір. До нього часто навідувалися непрохані «гості» з метою перевірки. Знали про о. Миколу і греко-католики м. Івано-Франківська, він мав місця, де відправляв богослужіння, сповідав, причащав, давав духовні поради. Люди його любили за лагідну, спокійну вдачу, глибоку побожність, синівську любов до Пресвятої Богородиці.

Отець Микола любив книжку, тому був сповнений всебічними знаннями, самотужки вивчав іноземні мови, був жартівливим і привітним. Греко-католики називали його «Микольцо». По селах, де він відправляв, його називали отцем Йосифом. Це був його псевдонім для замилювання очей КДБ. У зв’язку з його душпастирською діяльністю відбувся напад на його помешкання в с. Лисець. Після сутички з головою сільради «пришили» йому «хуліганство» і 17 лютого 1970 р. засудили на три роки ув’язнення. Всім, хто знав отця, було дивно почути такий вирок для священика мирної і спокійної вдачі. У м. Чернівці відбував кару в товаристві «зеків», які постійно йому докучали своєю поведінкою і злодійськими навичками, ревізуючи кишені його одягу.

Одного разу я йшла вулицею біля Піонерського парку (зараз – парк Воїнів-інтернаціоналістів) в м. Івано-Франківську і побачила о. Миколая, який замітав вулицю й двір, зрозуміла, що це його місце роботи двірника. Треба знати, що в часи радянської влади кожна доросла людина мусіла працювати, інакше її притягали до кримінальної відповідальності і приписували «туніядство». З іншого боку, при такій роботі отець мав час для обслуговування вірних.

У перших роках незалежності держави і легалізації УГКЦ відбувалося протистояння з Російською Православною Церквою, отець Микола продовжував душпастирську діяльність у с. Росільна та в с. Іваниківка Богородчанського району. Я була запрошена катехизувати дітей у цих селах. Мала нагоду відчувати любов парафіян до свого пастиря. Початкові роки легалізації віддзеркалювали  велике прагнення людей жити з Богом. В Іваниківці на уроки катехизації збігалося 250-300 дітей. Катехизація проводилася у великій хаті, яка служила за церкву.

Можливо, не всі чули про Марійську святиню – чудотворне місце Кохавинської Богородиці, яка знаходиться в смт. Гніздичів Жидачівського району Львівської області. Повністю знищене за радянських часів, тепер це святе місце під опікою отців-редемптористів перетворюється в духовну оазу неповторної краси. Заснувавши тут свій монастир св. Герарда, Згромадження Найсвятішого Ізбавителя поступово відновлює прекрасну святиню Покрови Кохавинської Богородиці.

Кожного ранку тут можна бачити 86-літнього святця о. Миколу Волосянка, що спішить до святині на молитву, яка має силу допомагати в духовних потребах віруючого люду. Кожного року його відвідує повний автобус парафіян із с. Іваниківка – його близьких земляків.

с. Надія Голейко, ЗСНСМФ

http://novazorya.if.ua