“Я в серці маю те, що не вмирає”

31 березня – 2 квітня 2017 року в реколекційному домі при монастирі святого Альфонса у Львові відбулися реколекції для дівчат під проводом сестер редемптористок.

«Проснись душе моя! Просніться гарфо й гусла! Я розбуджу світанок...» Пс.57

Реколекції з сестрами це завжди весело, цікаво, глибоко, справжньо. Там є Бог. Не бійтесь бути вар'ятом. Гуляти містом і голосно сміятись, щиро радіти. робити купу фоток, дуріти, дякувати, самому влаштовувати дощ і творити свою весну, мати свою #простоОлю і Іринку_Мандаринку, дарувати речі і любов, молитись словами серця, жити вогнем, бути справжнім. Коли на реколекціях 6 Оль, то, люди, дійсно страшно. Бог потішив нас погодою, теплим сонцем і приємним вітерцем, водним плесом,миром і Собою. Він зустрівся зі мною, не як з самарянкою, але по-особливому справжньо. Ці вихідні це щось більше, ніж дні - це спогади, люди, миті. Віднайти втрачений сенс, знайти свою Живу воду, бути тут і тепер, повернутись до нового Єрусалиму, любити свою муку і давати їй життя. Мати в серці те, що не вмирає. Любов. Вона ніколи не минає і... не вмирає. Кожна людина покликана, щоб любити, і бути любленим. Ми люблені вже, бо є Той, хто перший нас полюбив, і нам лишається тільки любити. Любіть! Це нічого не коштує.Любіть! І це того вартує. Любіть!.. Дякую... за присутність і буття. Любові достатньо бути, молитві - достатньо слухати.

Наталя

“Я в серці маю те, що не вмирає” - ці слова з твору Лесі Українки “Лісова пісня” стали темою реколекцій, які провадили сестри – редемптористки с. Катерина і с. Наталія.

На реколекціях ніколи не маю звички щось записувати, бо записуючи одну фразу, можна пропустити найголовніше. Тому завжди слухаю, і в серці залишається лише те, що Бог хотів мені сказати саме в цю хвилину мого життя. Для мене перш за все стало здивуванням, як можна провести паралелі між “Лісовою піснею” та Святим Письмом. А виявляється, ці паралелі можливі.

В ці дні було багато дивного для мене… Під час читання Послання до церков з книги Одкровення, кожна з присутніх мала обрати до якої з церков відносить себе. Яким для мене стало здивуванням, коли я обираючи одну з церков, обрала зовсім не ту що мала на увазі. Одразу картала себе, чому не маю звички записувати… Але коли на самоті перечитувала рядки, зрозуміла, що таки обрала саме те, що характеризує моє сьогодення: “ніби живий, а мертвий ти”.

Під час перегляду фільму “Марія з Назарету” найбільше вразив і розчулив до сліз сюжет про весілля Марії і Йосифа, а саме їх танець. Коли всі дивились на них з осудом і злобою, Марія з Йосифом просто танцювали, і перші хто приєднався до них були діти. Хочу в житті бути схожою на цих дітей, які відчувають на рівні підсвідомості любов, вміють розрізняти де правда, а де обман.

І на останок, зрозуміла, я маю в серці те, що не вмирає. Це Любов. Ця любов не є щось абстрактне, вона проявляється в найменших дрібничках мого життя, які для мене стали буденністю і я на них просто не звертала уваги.

Олеся

Кожного разу по-іншому. Читаєш, здавалось би, ті самі рядки, але якимось незрозумілим чином вони змінюють своє значення. Хіба ж таке можливо? У Бога все можливо. Можливо зародити міцну дружбу, лише за три дні. Можливо розкрити у глибинах серця джерело, що дає нам сил крокувати вперед, лише за два дні. Можливо поставити цілу низку складних питань і почути на них відповіді у тиші, лише за 1 день.

Ці реколекції справді пройшли в особливій тиші. Тиша з самою собою, коли ти бачиш те, що ховала сама від себе. Тиша з Богом, коли відчуваєш підтримку, турботу, надію і свою цінність в очах Божих.

Дякую с. Катерино за:

- Ваші прості для розуміння і щирі слова, що підштовхнули збудити глибокі роздуми;

- досвід долання життєвих трамплінів ;

- "Я маю в серці те, що не вмирає";

- слова: "Правдива та воля Божа, яка несе надію";

- вірші.

Інколи було складно, коли бачиш у собі, те що не хотіла б бачити. Але ці реколекції дали змогу бачити себе, краще пізнати своє покликання та переоцінити ті події, що відбулися з нами.

Сестро, бажаю Вам натхнення для творення нових реколекцій, Божого керунку і щоб та посмішка, яка нас так щедро обдаровувала ніколи не зникала з Вашого обличчя.

Іра

Мов та примара в лісі, по житті блукаю.
Шукаю щастя, а його немає.
 Шукаю прихистку та не знаходжу.
Не бачу я краси, що є навколо.
Не розумію, що усе це Божий дар.
 Для мене, тебе для усіх.
 Манить мене беглузде і буденне.
Спокуси, пристрасті і серце болю повне.
 Куди мені іти, як бути далі?
Питання виринає в голові.
І я, як та малесенька, розгублена дитина,
котра батьківську рук відпустила.
Стою ... і Ти приходиш любий Батьку.
Приходиш і стоїш при дверях мого лісу.
Твій ніжний погляд, посмішка й простягнута долоня.
Пригадують оте забуте:«Ти донька моя улюблена,
котру собі вподобав». Стою, радію , плачу і сміюсь,
бо знаю, тепер вже точно знаю.
Я маю в серці те, що не вмирає.