Духовні приготування до фестивалю: Крок 4.

У різдвяному часі, коли Церква святкує воплочення Бога, Його прихід у світ людей у людському тілі, маємо добру нагоду, щоб звернутися нарешті до поняття того, що саме «Отцеві вподобалося» нам дати, чим є те Царство, про яке говорить Христос.

Папа Венедикт XVI у своїй книзі «Ісусу з Назарету» звертає увагу, що «Царство Боже» згадується в Новому Завіті 122 рази, при цьому 90 разів про нього говорить сам Христос. Можна впевнено ствердити, що проповідь Царства Божого є центральною ідеєю того, про що проповідував Христос. Згадаймо хоча б перші Його слова, якими розпочалася проповідь: «Сповнився час, і Царство Боже близько» (Мр. 1, 15). 

Разом з тим, тоді як Христос проповідує Царство Боже, проповідь апостолів головним чином поширює вістку про воскреслого Христа. Цей факт може викликати питання, чи апостоли проповідували те ж, що і Христос, чи щось інше? Царство Боже, яке проповідував Христос, і воскреслий Христос, Якого проповідували апостоли, те саме, чи це різні речі? 

Святіший Отець Венедикт XVI пригадує нам тлумачення Орігена, який «називає Ісуса «царством в собі», втіленим царством. Ісус сам є «царство»; царство це не є річ, не є простір панування на зразок світського царства. Це - особа, Він». Інший аспект реальності царства – його перебування у внутрішньому світі людини: «Не скажуть: Ось тут, або: Там. Бо Божеє Царство всередині вас!» (Лк. 17, 21).

Нарешті, слово «царство» в Євангеліях означає функцію або стан володарювання, де мова йде не про прийдешнє «царство» і не про те царство, яке ще потрібно встановити, а про панування Бога над світом, яке стає подією, що розгортається при нашому житті. «Можна сказати ще простіше: говорячи про Царство Боже, Ісус сповіщає Бога, причому Бога Живого, такого Бога, Який є в стані безпосередньо діяти у світі і в історії, і Який діє на даний момент». Тому Папа робить заувагу, що словосполучення «Царство Боже» відображає закладений у ньому сенс не в повній мірі, і що «точніше було б сказати «володарювання Бога» або «царювання, панування Бога».

Таким чином, те, що «вподобалося Отцеві» нам дати, це є панування Бога в нашому житті, у нашій історії. Це є дар повернення раю людям, або, краще сказати, повернення людини до раю, до стану, де панувала Божа воля, де панував Бог, даючи тим самим людям блаженство і вічність. Цим Богом, Який здійснює володарювання, є Ісус Христос, і править Він не силою наказу, як земні царства, а зсередини людини, єднаючись з кожним (в Євхаристії) і роблячи нас «учасниками Божої природи, уникнувши зіпсуття, яке пожадливістю розповсюднилось у світі» (2 Пет. 1, 4).