«Життя має сенс, коли у ньому присутній Бог…»

З 18 по 20 березня 2011 р. Б. в реколекційному будинку монастиря св. Альфонса Лігуорі більше тридцяти молодих дівчат разом із с. Наталією Коромець, МНІ та о. Анатолієм Живчаком, ЧНІ шукали відповіді на вічне запитання про сенс людського життя.

Програма реколекцій була складена так, аби за допомогою багатьох чинників посилити у дівчат бажання знайти відповіді на свої запитання або зрозуміти, що деякі із них залишаться відкритими. Пресвята Євхаристія, науки реколектантів, спільні бесіди, розважання, тиша, сповідь та молитва допомагали їм наблизитись до Христа – джерела, з якого бере початок і в якому закінчується наш сенс. Але краще про це розкажуть вони самі…

Ірина, 19 р.

«Ці реколекції виявились для мене дуже плідними, бо на них я отримала в дарунок від Бога мир та душевний спокій, по новому глянула на питання, до яких була байдужою і, завдяки молитві, тиші та розважанням, відновила свій зв'язок з Богом. Реколекційні науки допомогли мені зрозуміти, що Бог є моїм сенсом, є моїм стержнем, на якому тримається життя…»

Олеся, 34 р.

«Побачивши в неті оголошення про реколекції на тему: «Пошук сенсу життя», які будуть проводити сестри–редемптористки, одразу подумала: «Я маю там бути». За кілька днів набрала номер і зголосилась. Моя подруга, яка теж мала бажання там побувати, нажаль відмовилась, і у мене закрадалась думка, що можливо і я не піду. Але все таки я наважилась. Підходячи до стін монастиря, я мала певні страхи і сумніви: як усе буде, я сама, майже нікого не знаю, навіть почала думати, що, можливо, краще піти додому, до своїх щоденних справ. В таких роздумах я підійшла до дверей монастиря, але вже не сама, а з дівчатами, яких зустріла по дорозі і які теж прийшли шукати сенс життя. Усі сумніви залишились за дверима монастиря, тільки я переступила його поріг. Атмосфера присутності Бога тут була усюди. Наші реколекції розпочались з Літургії Передосвячених Дарів у монастирській каплиці. А потім була вечеря і знайомство з усіма присутніми. Було дуже весело і цікаво.

Суботній день розпочався Утренею та Святою Літургією, після яких на нас чекали науки с. Наталі та о. Анатолія. Крім того, був час для тиші, час, що дуже тривожить душу, бо виникають запитаннями, які здебільшого, бентежать і лякають, тому що на них не знаходжу відповіді. Дівчата мали можливість посповідатись. При бажанні можна було особисто поспілкуватись з сестрою. На завершення суботнього вечора сестри приготували своєрідну програму спільної молитви. Важко описати внутрішній стан, в якому я перебувала. Тихенький спів сестер заспокоював душу, Розп'яття і свічки спонукали до роздумів. Ставши на коліна перед Розп'ятим Ісусом, я подумки говорила з Богом. Розказала Йому усі свої переживання і тривоги, болі і страждання… На очі навернулись сльози, які текли по щоках, омиваючи давні рани… Отак, стоячи на колінах перед Розп'яттям, я почула Бога, який до мене промовляв: «Ти моя дитина: щаслива і радісна, сумна і заплакана, розгублена і зніяковіла, інколи неслухняна і байдужа, але Я завжди любитиму тебе!» Наступив недільний ранок, з яким підходили до завершення наші реколекції. На останок ми усі ділились своїми роздумами про почуте. Найбільше, що запало мені в серце, це розмова з Богом у вечері напередодні. Не знаю, чи буде правильно сказати, що це була моя інтимна розмова з Богом (іншого слова не підібрала) - розмова була перша, але я буду намагатись, щоб вона не була останньою. Будучи на Святій Літургії в церкві свщм. Йосафата, яка завершувала наші реколекції, я зрозуміла, що наше життя має сенс лише тоді, коли у ньому присутній Бог, в іншому випадку наше життя стає беззмістовним і несправжнім».