Велика Субота

Закінчився похоронний обряд. Ми співали похоронні гімни, ми своїм серцем підносилися до небес і там шукали відповіді на непорозуміння: яким чином, висловлюючись мовою церковного співу, «Невмістимий був обмежений, утриманий труною і печатками»?

Церква нині звертає наш погляд на лик Померлого у стані Його гробового спокою і тут, на крайній межі Його приниження, під цим покривом мертвенності, показує в Його хресних стражданнях і смерті дивну глибину вільного Божественного віддання. Цей Покійник, ув'язнений у труні під землею, є Той державний Господь, Який Сам колись покрив хвилею морською гонителя і мучителя батьків його розпинателів і був потім прославлений ними переможними піснями. Церква спонукає нас з трепетливим благоговінням дивитися на цю труну, як на невимовне чудо. Всесильний Бог, що створив незліченні різноманітні дива, у гробі мертвий і бездиханний покладається для нашого спасіння.

Нашій скорботі надається спокійне і мирне вираження. Тут, біля цієї труни, вона викликає в душі зітхання тихого розчулення, що окриляють священним спогляданням таємниць Відкуплення і Воскресіння. Сам Христос забороняє в особі Своєї Матері ридання і нудьгу. Тут відповідні тепер сльози мироносиць, ті сльози, з яких виростає радість... Це сльози всепрощення, сльози чистої співбесіди віруючої душі з Христом біля Його труни про славну перемогу добра над злом, істини - над брехнею. Біля цієї гробниці з’являється світле переконання у воскресінні, у вічному житті.

Перед цією гробницею виростає людське достоїнство і цілком знищується побоювання і страх смерті. Адже всі ми маємо в собі Духа Святого, отже, всі ми вступимо у ворота вічності. Всі ми напоєні благодаттю Духа Божого, Духа розуму і мудрості, і не можемо, отже, не бачити очима віри, що смерть є не більш, як сон. Умирати страшно тим, у кого зникли з душі почуття віри, надії і любові. А ми всі, по милості Божій, віруємо, любимо і сподіваємося. Тому-то для нас ця гробниця, ці смертні пелени, ця плащаниця є світлий богооткровенний символ і образ, як каже апостол Павло, того сподівання, що, коли земна храмина тіла нашого розпадеться, то ми отримаємо там, на небесах, іншу оселю, нерукотворну, вічну (2 Кор. 5, 1).

Отже, Спаситель з гробу велить нам жити без страху смерті, зростати у християнських чеснотах, трудитися добрими ділами, досягати досконалості. Піднесіть своє внутрішнє щастя і не бійтеся ні старості, ні смерті, тому що з нами в усьому присутня воля Господня: зло, яке б воно не було сильне, слабше від добра. Хоча смерть неприємна, але її вплив обмежений; за її межею, за границями могили у нас є Небесна Батьківщина; її дасть нам Той, на честь якого ми сьогодні урочисто співаємо хвалебні гімни життя і воскресіння, бо Він сказав: хто вірує, буде мати вічне життя, бо Я є воскресіння і життя.