Великопосні роздуми з лицарями

Реколекції

16 квітня 2011 р., у переддень Вербної неділі, у монастирі редемптористів у Львові відбувся 1-й всеукраїнський з’їзд Лицарів Ордену Паладинів. Прибуло декілька десятків молодих юнаків та юнок з декількох областей України, у спільних прагненнях пошуку ідеалів Лицарства. Реколекції у форматі інтерактивного тренінгу та семінару провадили лицарі-банерети Ордену Паладинів Львівської Комтурії.

Річчю нормальною для практикуючого християнина під час Великого Посту є участь (на міру свого стану) у реколекціях. Принаймні бодай раз посередньо послухати реколекційну науку у церкві. Але річчю щонайменше незвичною є реколекції для лицарів. Ні, не тих, хто успадкували чи купили шляхетські титули! І не для тих, хто бавиться у лицарів відтворюючи матеріальну частину епохи. Йдеться про рух молоді. Рух відродження давно забутих та спрофанованих, але надалі універсальних гасел та правил знаних нам з історії як Кодекс Лицарської Честі. Кодекс, котрий базується на одвічних моральних цінностях вписаних у самому Євангелії та шляхетно втілюваний на практиці у щоденній боротьбі, котрі, до речі, ніхто і не відміняв. Боротьбі за звання називатися справжнім вірним чоловіком чи жінкою, чистим хлопцем чи дівчиною, добрим батьком чи чесним працівником.

Окрім психологічних частин тренінгу, де проводились вправи на відчуття, єдність та довіру, було презентовано Oremus - молитовник середньовічного лицаря на латині. Після обіду на молодь чекали лекції на тему про виховання «ким є лицар ХХІ століття» та історичні «розвінчання міфів про Середньовіччя». До речі, епоха виявилось не такою вже й темною зі своїми університетами та розвитком культури, у тому, зокрема справді рівною роллю жінки! А лекція про «роль і статус вільного міщанина» розвіяла досить популярне, але хибне сприйняття у реконструкторських колах, що бюргери з піками були «бидло-пІхотою». Насправді, ми побачили приклад високо само-організованої громади мешканців, котрі усвідомлювали спільну відповідальність за долю міста, у котрому вони жили, та були готові у відповідний момент захищати його мури та тих, кого кохали, навіть коштом власного життя. Доповідь про «роль інженерію» підвищила статус досі непомітної ролі технічного забезпечення війська. Як рідко ми помічаємо тих незначних і маломальських, і як багато часто від їх праці насправді залежить у наших перемогах.

Цікавим був той факт, що багато молоді їхало так здалеку і шкода, що так, порівняно мало, прийшло місцевих зі Львова.

Сизифові діти

Знаєте, хтось каже, що тяжко доказувати істину свідкам Єгови. А Ви пробували спілкуватися зі «справжніми реконструкторами» простору СНД? На питання «Що робить з нас лицарів?» ви можете зверхньо почути: золотий ланцюг з хрестом на шиї. Чи, ручний шов та срібний, найкраще автентичний посуд? Ах, і знання відтворюваних 30 років історії! І тоді – Ви у колі вибраних! Вітайте! Ви – лицар!? Отакий собі МАСКАРАД в історичних костюмах!

Я глибоко шаную наполегливість тих, хто якісно по крихточці відтворює "живу історію", але виступаю проти використання реконструкції як елементу втечі від реальності чи створення енклав "вибраних" самозакоханих нарцизів, котрі у такий спосіб підвищують свою самооцінку.

…хоча, справедливості заради, треба додати, що дедалі частіше знаходяться щирі червоні слов’янські обличчя, котрі рубашно посміхаючись і при тому показуючи вибиті в боях зуби, признають, що вони – не рЫцарі, а - воїни! Так, навіть вже про вміння сильно та влучно рубати мечем, чи дедалі частіше сокирою (де про мистецтво фехтування насправді лише можна говорити з одиницями) розцінюється як певної міри символ крутизни! А скажи-но про цінності та ідеали, то мало сектантом не назвуть! Ну, посміються над тобою, немов юродивим, у кращому випадку.

А дбати про честь і чистоту дами свого серця, дотримуватись свого слова, говорити правду, мати повагу до супротивника і захищати немічних та потребуючих – стало виявом слабості. Гірко… і це – молоде покоління… Зрештою, які воно мало позитивні приклади до наслідування? Кидаємось у різні цивілізаційні тенета «…ізмів» і заспокоюємо себе, що ми вільні. Вільні раби!

Ось вже понад шість років воюю пліч-о-пліч зі своїми побратимами (котрі, нота Бене, належать до різних конфесій та націоннальностей) проти такої профанації. Можливо саме тому і створили ми нашу Спілку молоді. І, якщо для нашого клубу – це справді історична прив’язка згідно «канонів» реконструкції, то Орден несе у своєму задумі ідею справжнього відродження ЛИЦАРСТВА, як насамперед, у наших серцях, так і в суспільстві підростаючого, Нового покоління. Адже, «не вливають молоде вино у старі бурдюки». Пишу задум, бо на практиці, насправді складно. Зрештою, кожна добра справа у наш час та у цій країні не є легкою. Філантропом вигідно бути на Заході і то, коли у Тебе є певний статус та кругленька сума в банку на рахунку. Наш Альтруїзм можна порівняти з шаленістю у своїх романтичних (але не наївних!) прагненнях змінити цей світ на краще! Протесті та опозиції до байдужості і деградації! Без жодної матеріальної підтримки ззовні! Ну, хіба місцева влада у переддень параду до дня міста згадає і попросить пронести хоругву. Честь зобов’язує. Можливо, саме тому без живої Віри у Воскреслого Христа це і не зрозуміти та не сприйняти. Так само, як і тим, хто споглядає на нас з боку. Намагаємось поширювати Правду від приватного спілкування з молоддю до організації великих міжнародних фестивалів на історичну тематику. Щоправда завдяки нашому соціальному підходу, під час таких високо бюджетних дійств, зростає рівень спільної побожності, щоби ми вийшли хоча би по «0» у кінцевому результаті :)

Нажаль загальний рівень нашої публіки (до речі, саме на Заході України), дедалі частіше вимагає «крОвавих видовищ» і обурюються, коли взнають, що ми – не гладіатори, та ще й «проповідуємо». Хоча, достатньо таких клубів, котрі за певну оплату запевняють незабутнє месиво, «бо так було» історично!

Нова надія

Але, коли я дивися на ті юні очі, спрагнені пізнання, чув відповіді та живу дискусію, як російською так і українською мовами молоді з різних регіонів про одне – те, що у нас є спільна історична спадщина, котра походить з джерел християнської лицарської Європи якою ми вправі гордитися, моє серце наповнилось надією. І незважаючи, що багато зі сказаного у той день буде тяжким до здобуття, в силу нашої земської слабості та тиску зматеріалізованого суспільства, Вірю, що та спільна промовлена молитва Отче наш буде почутою! Але, щоби це не переросло у хвалькуватий пафос – ми маємо жити цими ідеалами і впроваджувати їх на щодень у нашому житті як приватному так і суспільному!

Так нам у цьому допоможи Боже!

Максим Бондаренко