Разом у прощу

Господи, а до кого ж іти нам? Це ж у Тебе – слова життя вічного! (Йо. 6,68)

25 серпня 2011 р. Святою Літургією у храмі св. архистратига Михаїла у Львові розпочалася ХХ ювілейна піша проща до Унева. Темою цьогорічної прощі було «Слово Боже в житті християнина». Чотири молодіжні спільноти редемптористів «Молодь Марії» й «Світло Христа» зі Львова, "Я живу" з Вінниці та «Українська молодь – Христові» з м. Новояворівська взяли участь у цій прощі.

Цілу дорогу ми прославляли Бога піснями та молитвами. У кожному селі, де зупинялася проща, спочатку всі спільно молилися Молебень до Пресвятої Богородиці, після чого мали духовні науки та розважання над уривком зі Святого Письма. Першого дня ми зупинилися на нічліг у Чижикові. Місцеві мешканці, слід підмітити, були до нас дуже гостинними: смачно годували та брали до себе на ночівлю. У Миколаєві після Молебеня до прочан звернувся ігумен Свято-Успенської Унівської лаври ієрм. Теодор Мартинюк.

Останній день, якого всі трохи змучені, але щасливі паломники чекали з нетерпінням, розпочався Літургією в Лагодові. Звідси проща вирушила опівдні. Незважаючи на спеку, всі йшли із усмішками на обличчі. Адже до досягнення мети залишилося зовсім трішки. Це і додавало сили.

До кінцевої мети проща прибула о 16 годині, після чого всі разом молилися до Пресвятої Богородиці. Коли всіх розмістили на ночівлю, розпочалася Мала Вечірня.

Ще трохи і надворі вже було темно, а небо було таким ясним та зоряним, що важко було не здивуватися. Велика Вечірня з Литією... Півторитисячі паломників зі свічками... Обхід із плащаницею Успення Пресвятої Богородиці…

З початком нової доби, після невеликої перекуски, розпочалася Єрусалимська Утреня. Після того був похід на Чернечу гору. Коли поверталися, вже перші промінці пробивалися крізь хмари туману.

Архиєрейську Святу Літургію відслужив колишній ігумен Свято-Успенської лаври, єпископ-помічник Львівської архиєпархії владика Венедикт Алексійчук.

Повертаючись додому, всі везли з собою втому після триденної подорожі, мир в серцях і загорілі під палючим сонцем личка:)

Андріяна Баран "УМХ-Новояворівськ"

Я отримала безліч позитивних емоцій, вражень і спогадів опісля цієї прощі! А також безліч нових цікавих друзів, надіюсь я їх всіх можу тепер так називати! Кажуть, що ніщо так не зближує як спільна подорож. І не кривлять душею – це точно!(можу сказати тепер це із впевненістю, на всі сто!=) Давно вже я не спостерігала такого, коли ще декілька хвилин тому незнайомі люди допомагають одне одному, не очікуючи за це плати чи ще чогось. Згуртованість, доброта та усмішки всюди… ех, краса!!! Скажу по секрету (хоча відтепер це не буде секрет), але намагалась втекти від міста, все мене втомлювало, оцей незбагненний поспіх кудись, не знати куди, безліч людей, які хочуть від тебе чогось, не зрозуміло чого, і втома від набридливого: ну а що далі? що будеш робити? І попала, як кажуть старі люди, як сир у масло. Це було саме те, чого я так потребувала! Більшість проповідей було про те, як людині знайти себе, як навчитись слухати внутрішній голос та як по-справжньому розуміти слова. А як духовно бадьорив похід, час коли ти можеш залишитись наодинці із собою та Богом,  упереміш із співом пісень та спільною молитвою на вервиці… І час, коли ти не зважаєш на втому ніг… 

Та найбільше в мене вражень від походу на Чернечу гору. Це було щось надзвичайне! Відбувалось це десь о 4 годині ночі… Уявіть собі лишень: небо темне, довкола дерева, теж темні… нічого не видно, окрім людей, які крокують поруч та освітлені лише світлом свічок, які тримають у своїх руках. Стежка туди то падає вниз, то піднімається вгору, і вона не рівна, а ніби кручена. Людей було настільки багато, що дехто навіть не зміг вийти нагору, зостався десь на половині дороги. Але варто було відволіктись на секунду від землі, яку скрупульозно всі досліджували, піднімаючись нагору, аби не зашпортатись, та глянути вгору і побачити ЦЕ… ЦЕ було щось надзвичайне. Як я уже казала, нічого не було видно, ні дерев, ні неба, все темне і зливалось в суцільну темінь, таку глибоку і насичену… І крізь цю темряву видно лише світло від свічок, яке нагадувало вогняну доріжку до неба! Люди! Таке справді варто побачити у своєму житті, повірте, мені бракує слів, аби описати все, що я відчувала в цей момент. Але це щось НАДЗВИЧАЙНЕ! 

Ой, було багато цікавого в цій прощі, та не буду розповідати все, а раджу піти і самому глянути, як це відбувається! Раджу це всім-всім-всім! 

І на кінець, дай Боже здоров’я отцю Юстину та всім, хто долучився до організації прощі, а також всім тим, хто зміг вирватись з полону домашніх турбот на ці чотири дні і стати частиною своєрідної прочанської родини. Разом всі ми створили оцю незабутню атмосферу чогось незвичайного!

Марія Досяк, "Світло Христа"

Понад півтори тисячі прочан з України та з-за кордону три дні йшли зі Львова до Унева (60 км). Велику частину  прочан складала молодь, а також сім’ї з малими дітьми, які проходили цю прощу, щоб побачити і доторкнутися до чудотворної ікони Матері Божої, напитися води з цілющого джерела, відвідати монаший цвинтар на Чернечій горі, взяти участь у Божественній Літургії.

Тема цьогорічної прощі: «Слово Боже в житті людини». Для того, щоб могти проповідувати Боже Слово, християнин передусім повинен його зрозуміти, навчитися його слухати. Тому ми роздумували над тим, що таке Слово Боже і як ми маємо його сприймати, як можна жити з ним кожного дня. Цей аспект розвивали наші духовні провідники, а також координатори у групах. 

Раз у день відбувалися Біблійні читання. Проща складалася з 30 груп, у кожній з яких читали і обговорювали наперед вибраний біблійний текст (притчі про сіяча і кукіль, про зерно гірчиці і закваску, про схований скарб).

Напередодні свята Успення Пречистої Діви Марії відбулися традиційні нічні чування, в яких під зоряним небом Унева паломники спільно славили Бога.  Після походу з плащаницею Успіння Пресвятої Богородиці і свічками довкола храму з вітальним словом до прочан звернувся єпископ-помічник Львівської архиєпархії, владика Венедикт. «Божа ласка зібрала нас разом, щоб відзначити велике свято - перехід Богородиці від земного життя до вічності. Вже сотні літ до Унівського монастиря приходять у цей день прочани, бажаючи віднайти тут Бога. Йдемо з різними почуттями, переживаннями, однак кожен очікує, що на цьому місці, де просіяла своїм явленням Пресвята Богородиця, отримаємо благодать, сповнимося великої радості життя. Відтак ця обитель стає святим раєм на землі також і завдяки вам, дорогі брати й сестри у Христі.

Які ми багаті, коли в цю чудесну, божественну, святу ніч об‘єднуємо спільний духовний досвід, щоб збагатити його й принести в наші родини та суспільство. Покликання християн - ставати проповідниками Христа, являти Бога світові, як це робили святі - не лише словами, а власним життям. Пресвята Богородиця дозволила Богові діяти через себе, носячи цього Бога – Ісуса Христа – у своєму серці. Тож хай Господь допоможе з кожним днем зростати в Ньому, йдучи дорогою спасіння. Сповняючи нас силою, відвагою, бажанням жити Євангелієм, наслідувати Святу Богородицю і всіх святих», - побажав владика Венедикт. 

Люба Антоняк "Молодь Марії"

Радісні обличчя… тиха молитва… чудові краєвиди… гостинні люди… Такою для мене була цьогорічна проща до чудотворного відпустового Унева. Залишивши життєву метушню, зважилась пройти триденну прощу, чула, що це незабутні хвилини для кожного, хто хоч раз ступає на прочанську стежку.

А спочатку був поїзд до Львова, маршрутка містом, і ось ми перед церквою св. Михаїла. Як добрий батько, владика Йосиф Мілян з молитвою та благословенням випровадив нас у подорож. 

І як на життєвому шляху варто довіритись справжньому Провіднику, ми мали вірних організаторів: о. Юстина  (йшли за його голосом) , координаторів груп, що дбали за наш комфорт.

Наш маршрут пролягав через різні мальовничі куточки Львівщини, і серед такої краси всі почувались вільними і любленими нашим Небесним Творцем! Прочани співали, спільно молились, також був час на сповідь і духовну  розмову зі священиком. 

Запам’ятались селяни, що зустрічали нас упродовж всієї прощі; виходили люди всією родиною, і старші, і малюки, у деяких на очах бриніли сльози… У такі хвилини усвідомлювала, що прочани тільки своєю присутністю, вже роблять велику місію серед нашого народу. Дуже-дуже гостинні люди!!! Нас почастували смачними стравами дбайливих господинь. 

Під час наших зупинок на відпочинок була спільна молитва у парафіяльних храмах, а особливо запам’ятались читання і ділення Словом Божим. Скажу більше, через спільне читання ми ставали однією  спільнотою, братами та сестрами…

Так промайнув шлях, і вже зі спільнотою «Світло Христа» та новими знайомими під спів марійської пісні я увійшла у Святоуспенську лавру. Прохолода джерельної води та вечірні молитви відновили сили на нічні чування. Духовні науки владики Венедикта Алексійчука та отців–студитів вливались у серця молодих людей. Несподіваним  для мене був спів братів давньою церковнослов'янською мовою, це додавало чарівності безперервній молитві…

У цьому році з нашої спільноти «Я живу» було тільки двоє прочан, але наші свідчення приведуть до Унівської Матінки Божої наступного року ще більше і більше вінничан, головне ж свідчити Добру Новину та шукати Царства Божого!!!

Lolitta «Я живу», м.Вінниця