Пам’ять про праведника буде вічна

12 жовтня 2011 року вшановуємо 15-ту річницю з дня смерті отця Михайла Винницького, редемпториста, ревного священика, справжнього патріота нашої Батьківщини та мученика за віру Христову.

У цей день ми зібралися у храмі Матері Божої Неустанної Помочі (Львів), щоб помолитися за упокій нашого співбрата. Святу Літургію відслужив протоігумен Львівської провінції редемптористів о. Ігор Колісник у співслужінні з іншими отцями. Опісля численні вірні, серед яких були також рідні покійного співбрата, з о. Ігорем Безкостим, ЧНІ помолилися Панахиду на могилі о. Михайла Винницького.

Отець Михайло Винницький народився 14 жовтня 1926 року у селі Чайковичах (тепер Самбірський район Львівської області) у багатодітній сім’ї. Його батьки походили з шляхетного роду, відзначалися глибокою побожністю і в християнському дусі виховували своїх дітей. Ще з дитячих років вони прищепили Михайлові велику любов до Бога і людей, яка золотою ниткою пронизує все його життя. Уже під час навчання в початковій школі у своєму рідному селі Михайло вирізнявся неабиякими здібностями та наполегливістю. Зауваживши це, батько у 1941 році і віддав свого сина вчитися у ювенат св. Йосифа (гімназія для хлопців) на Збоїськах біля Львова, якою опікувались отці-редемптористи. В ювенаті він відзначався доброю успішністю. Врешті, у 1944 р., відчуваючи Божий поклик до служіння, прийняв постриг і став монахом-редемптористом, усвідомлюючи труднощі та небезпеки, які можуть постати на його життєвому шляху. Ще до вступу в монастир Михайло належав до Братства Матері Божої Неустанно Помочі. Молодий послушник відзначався своєю побожністю, покорою, запопадливістю та великою любов’ю і добротою до інших.

Далі брат Михайло Винницький продовжив навчання у духовній семінарії святого Йосафата у Збоїськах, готуючись стати місіонером. Після Львівського «псевдособору» 1946 р. семінаристи і монахи були розігнані, і більшість з них потрапила на службу до радянської армії. Така ж доля очікувала і брата Михайла, який служив у стрілецькому полку Південно-Уральського військового округу з липня 1946 по березень 1950 р. Одразу ж після звільнення з армії його заарештували і засудили до 10 років виправно-трудових робіт у ВятЛаг МВС (Кайський район, Кіровська обл., Росія) за антирадянську та релігійну пропаганду.

Але справжній учень та апостол Христа всюди залишається вірний своєму Учителеві, навіть у тюрмі: «Супроти молитви наших праведників навіть вороги були безсилими. Один енкаведист після чергового арешту о. Михайла Винницького розповідав своїм домашнім: «До нас привезли священика. Називається Винницький. Він цілу ніч клячав і молився. Я ще такого не бачив...» Бути з Господом для християнина означає насамперед приймати Його найсвятіші Тіло і Кров. Для душпастирів це означало ще й обов’язок здійснювати за всяких обставин цю безкровну жертву. Навіть у тюрмах священики і єпископи намагалися не занедбувати Євхаристії. Отець Михайло Винницький відправляв службу Божу, лежачи у ліжку. Власні груди служили йому за престіл, окуляри – за літургійний посуд, а футляр від окулярів – за дароносицю». (www.patriyarkhat.org.ua)

Підчас хрущовської «відлиги» у1956 р. брата Михайла звільняють. А вже в листопаді цього ж року він отримує ієрейські свячення з рук владики Миколая Чарнецького, ЧНІ і починає діяльність підпільного священика. Влітку 1963 року його повторно арештовують і засуджують до трьох з половиною років ув’язнення та п’ятирічного заслання за релігійну діяльність. До арешту о. Винницький працював завгоспом у середній школі №34 м. Львова, а у вихідні дні увечері займався душпастирством.

Невдовзі владика Василь Величковський подав апеляцію до київського Верховного Суду УРСР, і вже через рік о. Михайла звільнили з ув’язнення. Після звільнення він відновив свою душпастирську діяльність, а також керував Братством Матері Божої Неустанної Помочі (так званий "ІІІ чин редемптористів"). А офіційно працював збирачем лікарських трав. Як активний член УГКЦ був ще двічі (у 1975-1983 та 1985-1987 рр.) ув’язнений за тими ж звинуваченнями. 

Прихід до керівництва компартії СРСР М. Горбачова та спроба економічних реформ уможливили й певні політичні поступки. Протягом 1986-1987 рр. було звільнено майже всіх в’язнів сумління (серед них о. М. Винницького), які, вийшовши на волю, створили кістяк відновленого руху за громадянські, національні та релігійні права в Україні. Отець Михайло зробив великий вклад у розбудову Греко-Католицької Церкви. Будучи настоятелем храму Матері Божої Неустанної Помочі (колишній костел Марії Сніжної), відновив його і далі продовжував опікуватися членами "ІІІ чину". 

Помер 12 жовтня 1996 року у м. Львові. Він був добрим священиком і відчув на собі майже всі найтрагічніші моменти переслідування Української Греко-Католицької Церкви атеїстично-тоталітарним режимом. Завдяки таким душпастирям, як він, Церква жила і розвивалася в умовах підпілля та дочекалася світлого дня Воскресіння.

Завдяки старанням та гарячим молитвам о. Михайла Винницького, його однодумців та помічників ми можемо молитися у нашому чудовому монастирському храмі Матері Божої Неустанної Помочі.

Біографію о. Михайла Винницького підготував бр. Володимир Борейко, ЧНІ.