100 років з дня народження о. Михайла Перетятка

---

Михайло Перетятко - син Григорія і Параскевії Сташків, народився 10 листопада 1911 р. у селі Махнові Рава-Руського повіту Львівського воєводства. Він був п'ятим із шести дітей. У 1917-му, коли Михайлові було шість років, від інфаркту помер його батько.

Початкову чотирирічну школу Михайло закінчив у своєму селі. За порадою вчительки його мати зважилася на героїчний крок - послати сина у гімназію до Львова. Михайло склав вступний іспит до академічної гімназії у Львові і до малої семінарії (ювенату) редемптористів у Збоїсках, біля Львова. З релігійно-моральних і матеріальних мотивів мама вирішила відправити сина до школи редемптористів.

Після закінчення ювенату у 1929 р. Михайло вирішив стати священиком-місіонером. Його прийняли до новіціяту редемптористів у Голоску Великому, біля Львова. Після того, 28 серпня 1930 р., Михайло склав часові монаші обіти: убожества, послуху і чистоти. На вищі студії настоятелі вислали брата Михайла до Бельгії. У Лювені два роки він вивчав філософію, історію Церкви і соціологію. Відтак у великій семінарії редемптористів у Боплято чотири роки вчив догматичну і моральну теологію, Святе Письмо і канонічне право.

28 липня 1935 р. Михайло прийняв ієрейські свячення з рук ісповідника віри Кир Миколая Чарнецького, який на той час проїжджав через Бельгію і затримався у Боплято.

На початку 1936 р. о. Михайло повернувся до ювенату у Збоїсках. Тут був призначений помічником і заступником директора, учителем української і польської літератур та латинської мови.

Весною 1939-го о. Михайла призначили директором ювенату. Та не надовго. У вересні того ж року почалась німецько-польська війна. Радянські війська зайняли Західну Україну, ліквідували ювенат і переобладнали його на військовий об'єкт. З їх приходом почались нападки на Церкву. Так, у Тернополі військові прийшли до монастиря, зібрали всіх його обитателів у каплиці. Їх начальник витягнув наган і пригрозив: “Через 24 години щоб вас тут нікого не було, а то усіх постріляємо”. Бельгійські отці змушені були від'їхати на Батьківщину. Тоді настоятелі призначили о. Михайла ігуменом монастиря.

У грудні 1940 р. влади арештували о. Михайла. Вони звинувачували його в тому, що традиційна процесія, яка йшла вулицями Тернополя з парафіяльної церкви до монастирської з нагоди Успення Матері Божої, як і цілий відпуст, якими він керував, були антирадянською демонстрацією. Зрозуміло, що відмінити відпуст було неможливо. Люди, залякані подіями, що відбувались довкола, горнулись до відпустового місця з проханням про заступництво. До того ж о. Перетятко запросив на відпуст о. Зенона Ковалика, який був дуже відважний у своїх промовах.

Слідство тягнулося місяцями. А коли о. Михайло відмовився від співпраці з ними, у середині червня 1941 р. його вивезли на Сибір до Красноярська. Присудили йому вісім років таборів і рікою Єнісеєм вивезли до сумнозвісного міста Норильска на невільничі роботи.

Тим часом 22 червня 1941 р., почалася німецько-радянська війна. Для Союзу вона мала невдалий початок, тому вже 30 липня того ж року Сталін підписав з польським еміграційним урядом у Лондоні, очолюваним генералом Сікорським, договір про звільнення сотень тисяч депортованих чи засуджених польських громадян, з тим, аби поляки негайно приступили до організації польської армії на боротьбу з Гітлером. На цій підставі було звільнено і о. Михайла. Кожний звільнений міг вибирати собі довільне місце проживання та працю на території Союзу. Як багато інших, о. Михайло вибрав теплий і сонячний Узбекистан.

Подорож з далекої півночі рікою Єнісей, відтак залізницею через Сибір, Казахстан, Узбекистан і знову рікою Амудар’я - тривала кілька тижнів. Вільних польських громадянин розподілили на роботи у колгоспах близько Аральського моря.

Вербування до польської армії проходило повільно. Весною 1942 р. військові зібрали польських громадянин з колгоспів, посадили на кораблі і рікою Амудар’я відвезли до залізничної стації у Чарджоу. Звідтам мали відправити до Ірану, де польський генерал Андерс формував і вишколював польську армію. Однак після двох днів плавання верховне керівництво змінило плани. Людей, а між ними був і о. Перетятко, висадили на берег поблизу міста Ургенча, і знову призначили на роботи у колгоспах. Там о. Михайло познайомився з деякими польськими родинами.

Восени 1942 р. о. Михайла арештували вдруге і посадили у тюрму міста Ургенча. Причиною було те, що отець добровільно не зголосився до Радянської армії згідно з офіційним розпорядженням. Після чотирьох місяців слідства о. Михайлу присудили 6 років концентраційних таборів. Отець вислав апеляцію до Верховної Ради Узбецької ССР у Ташкенті, мотивуючи свою невинність тим, що як польський громадянин не вважав себе зобов'язаним добровільно зголошуватись до Радянської армії, а чекав, коли його покличуть до польської. Через два місяці прийшла відповідь, що громадянин Перетятко невинний, а значить його належить звільнити.

Вільний! На душі було радісно і легко! Вільний, але на вулицях чужого й незнаного міста, без копійки у кишені і без даху над головою. На щастя, пригадав собі і відшукав польську родину, з якою познайомився раніше. Добрі люди прийняли його і допомогли знайти працю у радгоспі недалеко Ургенча. Це було під кінець літа 1943 року.

У радгоспі о. Михайла призначили табельником, тобто службовцем, який щоденно визначав робітникам норми праці, обчислював трудодні і привозив харчі і заплату з бази.

Пізньої осені 1944 р. о. Михайла офіційно призвали до Радянської армії. Виходу не було. Військовий вишкіл він проходив у місті Самарканді протягом кількох місяців. Весною 1945 р. новоспечених бійців направили на Північний фронт (Східна Прусія і Помор’я). Поки їх туди довезли з далекого Узбекистану, війна добігала кінця. 9 травня 1945 р. Німеччина підписала безумовну капітуляцію.

О. Михайло щасливо повернувся до Польщі і зголосився до польських редемптористів у Тухові, де мав знайомих. Перед війною удосконалював там польську мову. Отці прийняли його сердечно і порадили залишитися у них. Зорієнтувавшись у загальній ситуації, у становищі нашої Церкви і народу, о. Михайло, як і багато інших наших священиків, подбав про біритуалізм і працював, переважно, як місіонер.

20 років він перебував у Варшаві з редемптористами. Допомагав їм обслуговувати парафію. Він був дуже популярним серед молоді, вмів з ними працювати. Вони організували оркестр, який супроводив богослужіння. Згодом йому радили перевестися з Львівської провінції до Варшавської. У такому випадку він отримав би призначення ігумена і пароха. Отець радився з візитатором, і той йому не заперечував. Але отець уточнив:

- Я є іншого обряду, я належу до Йосифа Сліпого.

- А так! Тоді, ні! Не переходи, залишайся у своєму обряді.

З часом його сестрінці вдалось виїхати до Канади. А вона, отримавши через шість років громадянство, вислала запрошення і отцю.

У жовтні 1970 р. о. Михайло приїхав до Канади відвідати сестру і її родину. Очевидно, відвідав і свою духовну родину редемптористів, серед яких мав багато знайомих з рідного краю та студій. Отці його сердечно прийняли. Тодішній протоігумен о. П. Малюга негайно звернувся до уряду Канади з проханням залишити о. Михайла на постійне проживання. І 5 січня 1977 р. він одержав громадянство Канади.

У Канаді о. Перетятко працював як сотрудник і місіонер при парафіях редемптористів у Саскатуні (1971-1972), у Нюарку, США (1972-1975), у Вінніпегу (1975-1978), у Нюарку (1978-1984) і в Саскатуні ( з 1984).

На початку 90-тих років він приїжджав до Львова. За той час багато чого змінилося. Отець зустрічався з нами - тодішніми студентами і радів відродженню яке відбувалось в Україні. Ділився з нами своїми спогадами і залишив після собі дуже гарне враження.

За кілька років до нас прийшла сумна вістка, що його не стало. Після своєї великої і праведної праці о. Перетятко упокоївся у Бозі 3 липня 1996 року.

"Подвижники ЧНІ"