Великопосні реколекції, роздуми 6

6. Вероніка витирає лице Ісуса

Стихира гл. 2: Якими очима поглянемо ми, земнородні,* на образ Твій, Господи,* що й сили небесні на Нього, осяяного світлом божественним,* сміливо споглянути не можуть,* бо з любові своєї Ти дивно відбив його на рушникові,* що ним обтер своє обличчя,* щоб утіху подати тим, що бачити Твоє лице прагнуть.

«Будьте милосердні, як Отець ваш небесний милосердний!» (Лк. 6, 36). Та в цьому натовпі, здавалося б, ніхто вже й не знав, що значить бути милосердним… Чи є межа людській злобі? До краю понівечили тіло Христа, «Не було в ньому ні виду, ні краси, ні вигляду принадного не було в ньому» (Іс. 53, 2).

Що думав той увесь народ, що йшов за Богом в людськім тілі і дивився на немилосердне катування? Комусь було байдуже, хтось співчував, та що самому зробиш в цьому натовпі, хтось йшов, бо всі йшли…Безсила жінка пройшла посеред страшних катів, впала перед Христом на коліна і простягнула йому свою хустку. Шматок білої тканини як знак того, що цією хресною дорогою Єдинородного Сина Отець хоче відновити в світі свій образ. Маленький жест любові – велика тайна мудрості: ти носиш в собі образ Бога!

Часто ми думаємо: «Я безсилий щодо людської несправедливості!», « Що я сам можу змінити на роботі?», «Сьогодні не маю часу допомогти, може завтра», «Вилікую вас, коли добре заплатите», «Поставлю оцінку, коли буде конверт на столі»…І так з дня на день втрачаємо шанс, щоб відтерти в своїй душі Божий лик. Та хто Бога не зустрів на землі серед людей, той не зможе впізнати Його на небесах серед ангелів…

Небесний Отче, задля заслуг Твого Сина, додай мені відваги не боятися йти «проти течії», признатися до Тебе серед натовпу, бачити в людях Твій образ і бути до них милосердним, своїм життям надавати Твоєму світові нового обличчя.