Великопосні реколекції, роздуми 7

7. Ісус вдруге падає під хрестом

Стихира гл. 8: Коли вели Тебе на хрест, то так говорив Ти, Господи:* “За яке діло хочете розп’ясти Мене, юдеї? Чи за те, що розслаблених ваших укріпив, чи що мерців ніби від сну розбудив,* кровоточиву жінку зцілив, хананейську жінку помилував?* За яке ж діло хочете мене вбити, юдеї?* Але побачите, беззаконні, Христа, що Його нині розпинаєте”.

І знов упав знесилений Всесильний Бог…Та тільки Бог в своїй безумовній любові здатен опуститися так низько, впасти пошматованим тілом на тверде каміння, щоб «знайти заблукану овечку» (Лк. 15, 6).

«Я прийшов спасти не праведних, а грішних» (Мт. 9, 13).

У нашій земній мандрівці Господь дарує нам шанс підводитись з упадків поки живемо. Сповідь – це місце, де чекає Батько свою блудну дитину, і нема такого гріха, якого би Він в тій Святій тайні не простив нам, якщо каємось.

«Я тебе не осуджую, іди та більше не гріши» (Йо. 8, 11), «Сьогодні будеш зі мною в Раю!» (Лк. 23, 43).

Нема людини що жила б і не згрішила. Але часто нам подобаються наші гріхи, ми не хочемо з них підніматися, ми призвичаїлися до малих чи великих наших пороків і не хочемо з ними розлучитися: «Всі так живуть, страшно бути іншим!». На тілі Христа нема живого місця – така й твоя душа, коли обплутана гріхом. Христос встає знову і знову. Людино, встань і Ти з гріха! Отець хоче вирвати Тебе з пітьми, піддайся Його любові! 

О мій знесилений Спасителю, дай мені сили встати з тих гріхів, які вже стали звичкою і без них не уявляю собі життя. Відкрий моє серце для Твоєї благодаті, щоб воно стало здатним каятися.