Великопосні реколекції, роздуми 8

8. Жінки плачуть над Ісусом

Стихира гл. 4: Коли Тебе розпинали, Христе,* все творіння, дивлячись, тремтіло,* підвалини землі захиталися з остраху перед могутністю Твоєю,* світила затьмарились, церковна завіса роздерлася,* гори затряслися, скелі порозпадалися; і розбійник вірний кличе з нами:* «Спасе, пом’яни нас у Царстві Твоїм».

«І як наблизився і побачив місто, він над ним заплакав, кажучи: «Якби й ти цього дня зрозуміло, що веде до миру! Але тепер воно закрите перед твоїми очима!»( Лк. 19, 41).

Жінки плачуть над Ісусом, Бог плаче над людством! Сльози жінок спричинені страшним видовищем муки, сльози Творця – відреченням Його творіння: «Скільки разів хотів я зібрати дітей своїх, як квочка збирає курчат під крила, – але ви не бажали! Ось дім ваш лишається вам порожній» (Мт. 23, 37). Порожнє серце без Бога!

Йдучи сьогодні тим хресним шляхом із Христом, в наших очах також, напевно, з’являються сльози. Ісус звертається до нас: «Не плачте наді мною, плачте над собою!» (Лк. 23, 28). Плачмо над нашим гріховним життям, яким не сповняємо задуму Бога, бо це Його болить найбільше.

Часто ми можемо плакати над чужим горем, але докласти зусиль, щоб допомогти, на жаль, перевершує наше бажання. Ми плачемо над муками Христа, але змінити своє життя, визнати Бога своїм Батьком не входить в наші плани.

Мій Отче небесний, дай щоб мої сльози співчуття переплелися зі сльозами покаяння, дай мені сльози серця, які очищують та перемінюють життя.