Великопосні реколекції, роздуми 9

9. Ісус втретє падає під тягарем хреста

Стихира гл. 8: Так говорить Господь до юдеїв:* “Народе мій, що я заподіяв тобі* або чим завинив?* Сліпців твоїх я просвітив, прокажених очистив,* чоловіка, що хворий у ліжку лежав, з постелі підняв.* Народе мій!* Що Я зробив тобі, і чим ти відплатив?* За манну —  жовчю, а за воду —  оцтом.* Замість любові до Мене* ви прибили мене цвяхами до хреста.* Надалі не терпітиму цього:* покличу до себе інші народи Мої,* і вони прославлять мене з Отцем і Духом,* а Я подам їм життя вічне».

Тягар нестерпний, сил нема, людське тіло Божого Сина – одна велика рана, кожен крок стає все важчим та важчим… «Отче, відверни від мене цю чашу, та не моя хай буде воля, а твоя»(Лк. 22, 42).

Воля Отця – життя світу, та життя не те земне з проминаючими ділами людських рук, а життя Боже, життя вічне: «Я заповідаю вам Царство, як мені заповідав Отець мій» (Лк. 22, 29).

Не раз наше людське життя для нас є тягарем. Бувають ситуації, коли здається нема виходу, коли нема кінця випробуванням: нема роботи, нема грошей, хворіють діти, руйнуються стосунки. Тоді мимоволі опускаються руки і звучить питання: «Який сенс мого життя і моїх терпінь?»

Христос зміг пройти той важкий шлях до кінця тільки тому, що вірив в любов Отця і знав, що Він не сам, знав, що Він сповняє велику і святу місію, таку незрозумілу для людського роду, але спасенну. У любові зникають всі запитання. Тільки той, хто чується любленим, зможе віднайти сенс життя і навіть сенс терпіння.

Творче неба і землі, мій Отче, допоможи мені уповати на Тебе, коли тягар життя стає нестерпним! Додай мені віри в Твою любов, в Твоє небесне Царство, де мене чекаєш, щоб твій тягар став легким, а ярмо любе (Мт. 11, 30).