Великопосні реколекції, роздуми 12

12. Ісус помирає на хресті

Стихира гл. 3:  Коли було розп’ято Тебе, Христе,* все творіння, дивлячись, тремтіло,* підвалини землі тряслися від страху перед силою Твоєю.* Народ юдейський, що підніс Тебе на хрест,* тим самим себе засудив.* Завіса церковна надвоє роздерлася,* мертві з гробів поставали.* Сотник, чудо бачивши, вжахнувся,* а Пречиста Діва Марія, що тут же стояла у великій скорботі,* як мати ридала і промовляла:* ”Як мені не плакати* і в груди не бити себе від журби?* Бачу бо Тебе засудженого, нагого на хресті”.* Христе, Ти хоч розп’ятий і будеш похований,* та з мертвих воскреснеш.* Господи, слава Тобі!

«Звершилося!» (Йо. 19, 30)

Сповнилася найважливіша подія для цілого людства. Отець відкрив брами Раю, Божий Син зійшов в найстрашнішу темряву людини – смерть, щоб подарувати їй нове, вічне життя. Яку велику ціну заплатив Христос, щоб визволити дітей Божих з аду смерті.

Той, хто є володарем смерті, торкається її, щоб перемогти.

Смерть, це те чого боїмося найбільше! Людина придумує еліксири молодості, бореться зі смертю в хворобі, віддаючи все до останнього, але все одно, рано чи пізно мусить з нею зустрітися. Особливо розривається серце, коли смерть забирає найближчих: дітей, батьків, друзів. Така реальність нашого людського життя… Смерть – це таємниця переходу до іншої, Божої реальності.

Роздумуючи над смертю Христа, застановімся над своїм життям. Ми не вічні на землі, прийде час  і будемо змушені відійти.  Чи з тим, як живемо зараз, не буде нам соромно  подивитися в очі Отця?

Христос зійшов зі свого небесного престолу, щоб разом з людиною пройти крізь брами смерті, Він добровільно погодився пережити весь жах самотності на цій дорозі переходу: «Я кладу моє життя, щоб знову його взяти. Ніхто його в мене не забирає, бо я сам кладу його від себе…» (Йо. 10, 17). Христос вибрав смерть, щоб бути з людиною, коли прийде її час відійти з земного життя. Хто вибирає Христа, той не буде самотній в годину смерті!

Милостивий Боже, додай мені відваги йти Твоїм вузьким шляхом, прожити своє життя гідно, щоб не боятися смерті, не боятися зустрічі з Тобою.