120 років бельгійському місіонеру української Церкви

Преподобний отець Маврикій народився 5 квітня 1892 року в Альверінгемі у Фландрії в родині аптекаря. Після закінчення місцевої школи вступив до Згромадження редемптористів, щоб стати монахом-місіонером. Юнак відважно вступає на дорогу нелегкого монашого життя, закінчує богословські студії.

29 вересня 1912 року о. Ван де Малє склав монаші обіти, а 22 квітня 1917 року був рукоположений на священика.

Через п'ять років, 1922 року, приїжджає в Галичину і прилучається до першої когорти отців, що перебували тут з 1913 року як редемптористи східного обряду, які провадили велику місійну працю.

У часи перших протиукраїнських пацифікацій о. Маврикій разом з усіма редемптористами виступає на боці українців та віддається беззастережно на службу Українській Церкві та українському народові. Він без особливих зусиль вивчає українську мову, з любов'ю приймає наш прекрасний обряд та активно працює.

Спочатку отця призначають соцієм, духовним товаришем братів новиків, а невдовзі - магістром і одночасно економом у Збоїсках, біля Львова. Через кілька років настоятелі іменуватимуть його міністром, а потім ігуменом монастиря у Станіславові. На цій новій посаді він проявив великі апостольські чесноти і здібності та заслужив симпатію і визнання українського католицького духовенства, Владики-Мученика блаженного Григорія Хомишина, української світської інтелігенції та багаточисленних вірних. Під його проводом монастир редемптористів у Станіславові стає для вірних центром глибшого християнського життя та осередком релігійних практик. Отець виявив себе добрим реколектантом. Сумлінна праця співбратів привертала до каплички багатьох вірних, так що з часом вона виявилась замалою. З тієї причини ігумен будує перед каплицею гроту, що дало можливість відправляти деякі богослужіння під відкритим небом.

У 1936 р. о. Ван Де Малє працює в Ковелі, на Волині. Тут він посідає становище ігумена та працює між нашими братами - волинянами, яких польський уряд навіть при допомозі Православної Церкви всіма силами намагався спольщити. Цей уряд о. М. Ван Де Малє сповняв аж до Другої світової війни.

Вигнаний більшовиками як бельгієць з монастиря восени 1939 року, перебрав обов’язки пароха в Лукавицях і Безмігові. Відправляв богослужіння й навчав дітей катехизму, на що НКВД дивилось злим оком. 1941 року більшовики прогнали його з цього прикордонного села, бо боялись чужинця. Тоді він осів у Пяновичах біля Самбора, де продовжував апостольську працю аж до прибуття німців 1941 року. 15 серпня цього року він знову повертається в Ковель, де залишається серед своїх улюблених волинян аж до призначення його ігуменом у Тернополі в липні 1943 року.

Перед від'їздом у Тернопіль був заарештований німецьким Гестапо, перебував у Володимирі-Волинському в тюрмі, бо німці вважали його партизаном УПА, бульбівцем. І лиш завдяки бельгійському паспорту і згоді покинути Волинь вдалось уникнути тривалого арешту, а може й смерті.

15 серпня був уже в Тернополі. Дав три місії та одні реколекції для священиків. Готував церкву до розпису.

Із післявоєнного зруйнованого Тернополя переїжджає у Краків, де приймає і успішно веде справи осиротілої української католицької парафії і церкви св. Норберга. Отець переживає в Кракові разом з українцями важкі дні.

Після відступу німецької армії і виїзді о. д-ра Павла Хруща українців почали переслідувати. У краківську тюрму (про це засвідчили очевидці у хроніці історії парафії) потрапляли не лише світські люди, але і священики (о. Дяк). Багато людей шукали тоді допомоги, поради. Кімнати і прибудови парафіяльного дому стали пристановищем для багатьох українців, які не мали де притулити голову. Преподобний о. Ван Де Малє, заручаючись своїм бельгійським громадянством, знаходить з подиву гідною рішучістю і відвагою дорогу до тюрми, до адвокатів, до чинників нової влади, дістає людям, що залишились без документів, всякі необхідні посвідчення, а попри це все з надзвичайною точністю і старанністю проводить церковні відправи та виконує душпастирські обов'язки.

У лютому 1946 року отець Маврикій виїхав у Бельгію, маючи надію, що зможе ще колись повернутись у Краків. Та змушений був залишитись працювати серед українців в Бельгії і Голландії. 26 січня 1947 року Апостольський Візитатор українців у Західній Європі призначив о. Ван Де Малє своїм заступником і делегатом у Бельгію, Голландію і Данію, опісля у Швецію і Норвегію. Це була дуже відповідальна місія, бо в тих країнах перебувало в той час близько 20 тисяч українців. Виникла необхідність організовувати для них душпастирські станиці, дбати про забезпечення священиками, про відповідну літературу, часто ставати в обороні в разі небезпеки примусової репатріації.

1952 року Апостольський Візитатор призначив о. Маврикія Ван Де Малє парохом Парижу, і своїм делегатом та Ген. Вікарієм у Франції. На цьому посту він залишався аж до березня 1961 року, до інсталяції нового владики Володимира Маланчука, редемпториста, і номінації нових молодих сил у новоутвореному екзархаті для українців Франції, та ще деякий час, щоб передати досвід своєму наступникові. Опісля о. Маврикій вдовольнився скромною номінацією на уряд цензора і поступовим переходом у затишок монастирського життя.

Не залишаючи душпастирської праці, він виконує обов'язки духівника сестер-бенедиктинок візантійського обряду в Лє Като, а також пароха для “Ціте Мортієр”, їздить з прощами й реколекціями тощо. Попри все, ніколи не забуває про часопис “Голос Христа Чоловіколюбця”. З цим журналом достойний отець пов'язаний з перших днів його існування, вірніше, ще скоріше: від перших заходів ініціативного гуртка, щоденною журбою про придбання матеріальних засобів для видавництва, заповнення кожного числа журналу відповідним матеріалом, надсилання статей, зацікавленості читачів і пошуку співробітників.

Під час лібералізаційного курсу політики в Польщі часопис “Голос Христа Чоловіколюбця” отримували близько 400 українських переселенців на колишні німецькі землі. Редакцію переповнювали листи з проханням допомогти морально чи матеріально. Всю кореспонденцію отець завжди розбирав власноручно. Сам відповідав на листи і складав пакунки з одягом і ліками. Сам усе відносив на пошту, ніколи ні перед ким не вихвалюючись тими добрими вчинками милосердя.

Останній рік життя відзначився погіршенням здоров'я. Отець Ван де Малє замешкав у матірнім монастирі редемптористів у Генті, де і відійшов у вічність 19 травня 1970 р.

Пам'ять про заслуженого Місіонера української Церкви вічно житиме в душах людей. Нехай легкою йому буде рідна земля Фландрії.

"Подвижники ЧНІ"