Відбувся духовний семінар для настоятелів

27-28 квітня 2012 р. у монастирі св. Альфонса у м. Львові відбувся духовний семінар для настоятелів на тему “Складові Стратегії-2020 у контексті богопосвяченого життя”. Цей семінар був присвячений Стратегії розвитку УГКЦ на найближче десятиліття.

Вступним словом розпочав семінар о. Петро Баран, редемпторист, голова Патріаршої комісії у справах монашества, який наголосив на тому, що представники богопосвячених спільнот зібралися не просто так, адже всі вони переживають те, що діється в нашій Церкві.

У перший день семінару о. Михайло Гарват представив історію розробки Стратегії розвитку УГКЦ до 2020 р. Започаткував розробку Стратегії блаженніший Любомир у 2001 році. У своїй проповіді з нагоди відкриття Синоду блаженніший Любомир наголосив: “Ми повинні на цьому Синоді глянути вперед на багато років і приготовити душпастирський план, підкреслити все те, що в житті нашої Церкви сприяє розвиткові релігійного життя”. Церква продовжує втілювати в життя все те, що допомагає кожному вірному зустрітися з живим Христом.

Також о. Михайло Гарват представив першу складову Стратегії про Боже Слово і Катехизацію (керигму) – пізнання правд віри та їх втілення в щоденне життя.

Наступного дня владика Богдан Дзюрах представив настоятелям важливі складові Стратегії: “Літургія і Молитва” та “Служіння ближньому (дияконія)”. Учасники семінару мали можливість застановитися над значенням Літургії та Святих Таїн у духовному житті. Владика нагадав про важливість читання Святого Письма та роздумування над ним, адже це допомагає перенести Боже Слово в наше життя.

Господь кличе кожного християнина до діл любові і милосердя. Служіння ближньому є царським покликанням Христа, а також царським покликанням Церкви.

О. Петро Баран, редемпторист, розкрив тему “Сопричастя – Єдність (кайнонія)”, розповівши про плекання духовної єдності Христової Церкви та сприяння єдності всіх християн.

О. Ігор Колісник, редемпторист, розповів про відкритість богопосвячених осіб на Святого Духа та їхнє служіння відповідно до потреб Церкви. На початках зародження Христової Церкви монашество виникло через потребу свідчити поганському світові про святість Церкви, тому перші монахи були великими аскетами, жили в печерах та пустелях.

У VІ ст. у святого Бенедикта був лише один обіт: триматися одного місця. Це був час, коли тривав безперервний рух. Існували ватаги, які, живучи безчинним життям, постійно пересувалися, грабували і ґвалтували інших людей. І той, хто тримався одного місця, вже був зобов’язаний, щоб у тому місці процвітала Божа благодать. У ХІІ ст. приходять францішкани і домінікани, які обіцяють убожество на противагу силі і багатству, що спокушують Церкву.

У наш час є багато різних чинів та згромаджень. І це є відповіддю богопосвячених осіб на потреби Церкви сьогодні. Церква потребує і постійної молитви, і проповіді, і харитативного служіння. І кожен чин, згромадження, монастир виконує своє завдання в Містичному Христовому Тілі – Церкві.

Патріарша комісія у справах монашества