90 років з дня народження о. Степана Захарківа

Отець Захарків Степан народився 1 червня 1922 року в селі Вишнівчик на Підгаєччині (Тернопільщина) у родині заможних селян. Крім нього в родині було ще четверо дітей: три доньки і один син.

Батьки багато уваги приділяли вихованню своїх дітей. Вони з ранніх років прищеплювали їм традиційні позитивні риси характеру, притаманні українцям. Це перш за все повагу до праці, до старших й опікунство над молодшими, оволодіння навиками хліборобської справи, а понад усе – любов до поневоленої України, свого знедоленого народу, його мови, традицій, звичаїв і обрядів. Батьки навчали дітей молитов і заповідей Божих, потребу щонеділі і у свята бути присутніми у храмі на Святій Літургії, часто сповідатися і приймати Найсвятіші Тайни. Вони вважали, що дітям конче потрібно дати освіту, яка, на їх думку, зможе вивести наш народ із злиденного життя, допоможе здобути незалежність і самостійність Україні.

Коли Степану виповнилося сім років, батьки записали його у перший клас вселюдної школи в родинному селі. Він був дуже пильним учнем, вчився старанно, зразково поводився у школі та поза нею.

А коли Степан закінчив початкову школу, поступив до ювенату редемптористів у Збоїсках неподалік Львова і здобув гімназійну освіту в 1938 році. Одержавши середню освіту, поступив у монастир. 19 серпня 1939 року склав часові обіти, а вічні – 19 серпня 1944 року.

Мріяв Степан Захарків стати священиком, місіонером. Теологічні науки студіював у духовній семінарії до їх завершення у 1944 році. У день Трьох Святителів, 12 лютого 1945 року, був рукопокладений на священика єпископом Миколаєм Чарнецьким. У той час знаходився в монастирі редемптористів у місті Львові по вулиці Зибликевича (зараз вул. Івана Франка).

Після Львівського псевдособору греко-католицьким священикам, які не перейшли на православ'я у лоно Російської Православної Церкви, влада заборонила відправляти у храмах, а церкви і монастирі було закриті. Згодом усіх монахів насильно вивезли у монастир студитів у село Унів на Золочівщині (Львіщина), де він перебував до 1949 року. Невдовзі влади розігнали і цей духовний заклад. Отець Степан Захарків виїхав у місто Тернопіль, де протягом двох років перебував на нелегальному становищі, таємно проводив душпастирську діяльність серед вірних катакомбної УГКЦ.

Тут закінчив платні однорічні курси бухгалтерів. Щоб мати кошти на прожиття, наймався на тимчасову низькооплачувану роботу в невеликих організаціях. Головне стерігся, аби не попасти в поле зору всевидющих органів і не бути депортованим у віддалені райони тодішнього Радянського Союзу. Вибрана тактика частих змін місця праці й проживання себе оправдала. Крім того, його рятувало і те, що серед мирян УГКЦ, яким надавав таємно душпастирські потреби, не знайшлось сексота або запроданця, який би доніс на нього.

Весною 1953 року о. Степан Захарків відчув, що за ним установлено стеження. Він вирішив виїхати до близьких рідних у місто Кривий Ріг на Дніпропетровщині. Проте довго затриматися не мав можливості, бо і на новому місці чатували на нього. Тоді він самостійно виїжджає в Сибір у селище Суєтіха Тайшетського району Іркутської області. У цій місцевості на спецпоселенні було багато монахинь, вивезених сюди із Галичини, а також родин вояків УПА і підпільників ОУН, їх симпатиків і так званих «куркулів». Тут о. Степан влаштовується на роботу електриком, а вечорами, по неділях та інших вихідних днях надавав душпастирські потреби монахиням і мирянам УГКЦ.

У 1956 році влади дозволили спецпоселенцям із Галичини повертатися із заслання додому. Отець Степан їде на Тернопільщину. У м. Бережанах навчається на платних курсах водіїв автомашин. Закінчивши їх, він виїхав (жовтень 1956 року) у м. Заліщики над Дністром.

Довший час його не прописували, бо в міліції і районних організаціях мали про нього відомості, що він греко-католицький священик. Його ніде не приймали на роботу. А тому був вимушений найматися на будь-яку, звичайно, низькооплачувану, бо над ним тяжіло ув'язнення за дармоїдство (за тодішніми законами осіб, які не працювали більше шести місяців, притягали до кримінальної відповідальності та присуджували тюремне ув'язнення). Йому довелося працювати опалювачем на електростанції, різноробочим ткацького цеху на галантерейній фабриці, нічним сторожем на різних об'єктах, а перед виходом на пенсію протягом десяти років був сторожем в ощадній касі.

У 1989 році вийшов на пенсію, одержуючи лише 30 карбованців 50 копійок щомісячно. Це жалюгідна сума. Звичайно, на той час це було зовсім недостатньо, щоб прожити дуже скромненько. Цієї суми не вистачало навіть на харчування, а про видатки на придбання одягу, взуття та інших речей першої необхідності не могло бути й мови.

Отець Степан Захарків увесь час займається душпастирською діяльністю. На приватних помешканнях, цвинтарях, а навіть пивницях та інших нежилих приміщеннях відправляв Святі Літургії, хрестив дітей, вінчав, хоронив померлих за греко-католицькими обрядами.

З часу легалізації УГКЦ о. Степан Захарків був духівником при катедральному соборі Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії у Тернополі. Згодом виїхав у Заліщики. На схилі літ перебував у монастирі редемптористів на Голоско у Львові. Помер 3 січня 2003 р.

"Подвижники ЧНІ"