Некролог Львівської провінції: Вересень

---

3 вересня

 

ГАВРИЛЮК ДМИТРО, народився 3 жовтня 1896 року в селі Княже (тепер Снятинський р-н, Івано-Франківська обл.). Початкову освіту отримував, мабуть, у рідному селі, а продовжив навчання у Снятинській гімназії. Саме тут його застали воєнні події, пов’язані з визвольнимі змаганнямі, на які він без вагань відреагував, записавшись у лави Січових Стрільців.

 

Після розгрому української армії Дмитро вступив до Станіславівської семінарії та у скорому часі вирішив вступити до монастиря. На початку 1922 р. він вступає до редемптористів, а 5 липня розпочинає новіціят. Через рік 6 липня 1923 р. він складає перші обіти та продовжує навчання в монастирі у Збоїсках.

 

26 липня 1926 р. з рук митр. Андрея отримує священичі свячення, а наступного року 7 липня складає вічні обіти. Служить у монастирі у Збоїсках як вчитель в ювенаті та місіонер. 1 березня 1929 р. став соцієм для новиків-братів та цього ж року виїхав до монастиря у Станіславів, де служив як місіонер.

 

22 вересня 1932 р. отець Дмитро виїхав до Канади, тут трудився по колоніях йорктонских та айтунських округів. Якийсь час був редактором «Голосу Спасителя» та написав кілька книг релігійного характеру. У 1946 р. став настоятелем Айтуни та розпочав будову нового монастиря.

 

Хворе серце давно непокоїло отця, тому лікар приписав йому необхідний відпочинок на морському повітрі. У дорозі на відпочинок отець Дмитро помер 3 вересня 1950 року на 54-му році життя, 27-му році перших обітів, 23-му році вічних обітів та 24-му році священства.

 

5 вересня

КУЦАХ ВАСИЛЬ, народився 10 лютого 1919 року в селі Старий Добротвір (тепер селище Добротвір, Кам’янко-Буський р-н, Львівська обл.). Початкову освіту здобув у селі, а середню в ювенаті редемптористів у Збоїсках.

 

У 1936 р. після закінчення ювенату вступає до монастиря та 18 серпня розпочинає новіціят. Через рік, 19 серпня 1937 р., складає перші обіти і розпочинає навчання в монастирській семінарії в с. Голоско Велике. 1 жовтня 1939 р. разом із групою студентів прибув до Тухова (монастир польських редемптористів), щоб тут продовжити навчання. 19 серпня 1940 р. у місті Ярослав склав вічні обіти. На початку січня 1942 р. в останній групі українських студентів виїхав із Тухова до Станіславова, де продовжував навчання. Священичі свячення отримав 3 січня 1943 р. Ще до кінця війни якийсь час обслуговував церкву в Дашаві, біля Стрия. Після війни перебував у монастирі св. Альфонса в Голоско аж до свого арешту.

17 жовтня 1948 р. під час ліквідації даного монастиря отець Василь був заарештований і засуджений до 10 літ позбавлення волі. Після звільнення йому заборонили мешкати у Львові, тому він поселився біля с. Грибовичі. Ув’язнення сильно відбилося на його здоров’ї, тому його діяльність в підпіллі обмежувалась обслугою сестер та тих, хто навідувався до нього. Хворі нирки, які весь час нагадували про себе, і стали причиною його смерті 5 вересня 1984 року на 65-му році життя, 47-му році перших обітів, 44-му році вічних обітів та 41-му році священства.

 

5 вересня

 

КУРИЛАС БОГДАН, народився 2 лютого 1917 року в селі Гирманів (тепер Тарасівка, Пустомитівський р-н, Львівська обл.) в сім’я священика. Початкову освіту отримав у селі Старий Добротвір, а середню в ювенаті редемптористів у Збоїсках. Після закінчення в 1933 р. вступив до монастиря і того ж року 18 серпня розпочав новіціят. Через рік 19 серпня 1934 р. склав перші обіти та розпочав семінарійне навчання спочатку у Збоїсках, а з 1936 р. в Голоску Великому, де 3 лютого 1938 р. склав вічні обіти.

 

14 жовтня 1939 р. як диякон виїхав до Тухова (монастир польських редемптористів), щоб там продовжити навчання. Священичі свячення отримав 28 січня 1940 р. з рук вл. Григорія Лакоти в м. Ярославі. Опісля продовжував навчання в Тухові до 5 вересня, коли виїхав в монастир до Ярослова, щоб там пройти другий новіціят (підготовка місійних проповідей).

 

Під кінець літа 1941 р. повернувся до Львова, звідки був направлений до монастиря в Тернополі. Тут був до початку квітня 1944 р., перед приходом Червоної армії виїхав на Захід. Душпастирював в Австрії (до кінця 1946 р.), Франції та Бельгії.

 

На початку 1950-х р. навчався в Українському Вільному Університеті в Мюнхені, де 27 травня 1955 р. захистив докторську дисертацію з історії на тему «Акт з’єднання архиєпископа Мелетія Смотрицького в історичному та психологічному висвітлені». Також о. Богдан видав три збірки своїх віршів, писав п’єси. Літературний псевдонім – Ігор Калиненко. Як священик, він до кінця життя трудився для українців у Європі, зокрема в Бельгії. Помер отець Богдан 5 вересня 1991 року на 74-му році життя, 57-му році перших обітів, 53-му році вічних обітів та 51-му році священства.

 

24 вересня

 

СМЕТС АЛЬФОНС (МОДЕСТ) (SMETS ALFONS (MODEST), народився 26 жовтня 1887 року в St. Pieters-Rodе (Бельгія). До монастиря вступив в 1910 р. і, мабуть, 5 листопада того ж року розпочав новіціят, бо 5 листопада 1911 р. склав перші обіти в Антверпені, де залишався до літа 1913 р. Саме тоді вирішували долю заснування місії редемптористів у Галичині, і бр. Модест потрапив у список засновників.

 

21 серпня 1913 р. він і ще 7 осіб оселилися в літній резиденції митр. Андрея в Уневі. Тут брат був до осені 1917 р., після чого виїхав до Бельгії і працював у друкарні в Лювені.

 

З 1919 по 1933 р. перебував у Канаді, у Комарно та Йорктоні. Тоді знову повернувся до Бельгії, а в листопаді 1935 р. виїхав до бельгійської віце-провінції Конго (Африка), тут служив у Матаді (1935-1941 р.), Касі (1941-1951 р.), Кімпангу (1951-1960 р.) та в Кінзунду (1961-1964 р.). У всіх монастирях брат Модест ніс тихе служіння брата-помічника. Помер він 24 вересня 1964 року на 77-му році життя, 53-му році перших обітів та 50-му році вічних обітів.

 

29 вересня

 

МАЛАНЧУК ВОЛОДИМИР, народився 20 серпня 1904 року в м. Заліщики (тепер Тернопільська обл.). Початкову освіту отримав у місті, а гімназійну в ювенаті редемптористів у Бельгії, де 20 вересня 1924 р. вступив до монастиря. Після річного новіціяту 21 вересня 1925 р. склав перші обіти і розпочав навчання в семінарії. У часі навчання 21 вересня 1928 р. склав вічні обіти.

 

До Галичини повернувся 25 серпня 1930 р., завершував навчання в монастирі в Голоско. 19 квітня 1931 року отримав дияконат, а 26 квітня - священство із рук митр. А. Шептицького, і вже 23 липня був переведений в монастир у Збоїсках на вчителя в ювенаті.

 

З вересня 1934 р. у Збоїсках розпочала семінарійне навчання група студентів, яких не пустили до Бельгії, о. Володимир став професором філософії. У серпні 1936 р. семінарія перемістилась до Голоска, де крім професора філософії отець був також соцієм студентів та дорадником ігумена. У тому ж часі студіював богослов’я у Львівському університеті, де захистив ліцензіат.

 

У часі воєнної заворуши у вересні 1939 р. з групою студентів виїхав до Тухова (монастир польських редемптористів), коротко викладав тут філософію, але вже в жовтні того ж року подався далі на Захід. З 1940 по 1946 р. був деканом і душпастирем українських біженців на всю Баварію. У тому ж часі продовжував вивчати філософію в університеті в Мюнхені, де захистив докторат в 1944 р. Також викладав у семінарії в Вальгальм (Німеччина) та в Кулембурзі (Голландія). У 1949-1950 р. був генеральним вікарієм вл. Івана Бучки на території Англії. Весною 1951 р. переїхав до Канади, де в жовтні того ж року став віце-протоігуменом Йорктонської віце-провінції і сповняв це служіння до 1961 р.

 

Ще у 22 липня 1960 р. папа Йоан ХХІІІ спеціальною буллою створив екзархат УГКЦ у Франції, і в тій же буллі призначив першого екзарха – Володимира Маланчука. Хіротонія відбулася у Венніпезі 19 лютого 1961 р., головним святителем був співбрат по Згромадженню митр. Максим Германюк. Владика Володимир брав активну участь у ІІ Ватиканському соборі. 20 серпня 1979 р. владиці виповнилось 75 років і він попросився на емеритуру, яку прийняли у Ватикані лише в 1982 р., призначивши іншого єпископа. Отримавши звільнення, вл. Володимир, як правдивий чернець, повернувся до співбратів у Канаді, де і помер 29 вересня 1990 року на 86 році життя, 65-му році перших обітів, 62-му році вічних обітів, 59-му році священства та 29-му році єпископства.

 

29 вересня

 

СТЕРНЮК ВОЛОДИМИР, народився 12 лютого 1907 року в селищі Пустомити (тепер місто Пустомити, Львівська обл.) в родині священика. Початкову освіту здобував у Пустомитах та школі Народного Дому у Львові. Тут же чотири року вчився в гімназії, а в 1921 р. виїхав до м. Ессен, Бельгія, де закінчив гімназійне навчання. Після цього зголосився до монастиря редемптористів і 20 вересня 1925 р. розпочав новіціят в Бельгії. Наступного року 21 вересня склав перші обіти та розпочав семінарійне навчання. У часі навчання 21 вересня 1929 р. склав вічні обіти. 19 червня 1931 р. в м. Лювен, Бельгія, з рук вінніпезького вл. Василя Ладики прийняв священство.

 

Літом 1932 р. о. Володимир повернувся до Галичини, а вже 8 вересня переїхав на Волинь у м. Ковель. У листопаді 1933 р. він у групі молодих священиків розпочав так званий другий новіціят – формацію для місійної діяльності, який проходив у Голоско. Оскільки цей новіціят тривав з певними перервами, то в міжчасі  молодого місіонера призначили до Тернополя, а в січні 1935 р. він знову повернувся до Ковеля. Тут, як місіонер та дорадник ігумена, о. Володимир трудився до кінця літа 1937 р. Опісля отримав призначення до Станіславова, де також був дорадником настоятеля, префектом братів та економом аж до 1940 р. З наступного року розпочинає своє служіння у провінційному домі у Львові, будучи секретарем та дорадником віце-протоігумена Де Вохта.

 

Весною 1946 р. даний монастир зліквідували і о. Володимир переїхав до Голоска, де зібрались майже всі редемптористи. Йому вдається влаштуватися на роботу лаборантом у бібліотеці університету ім. І. Франка, але вже 18 червня 1947 р. був заарештований та засуджений особливою нарадою КДБ СРСР – так звана московська тройка – до 5 років каторжних робіт, які відбував в Єрцово Архангельської обл. на лісоповалі.

 

У 1952 р. повернувся на Україну, замешкав у Пустомитах в родини та працював робітником Львівського міського виробничого тресту зеленого господарства, опісля сторожем парку «Зимні води», а згодом помічником бухгалтера. З 1955 р. працює санітаром служби швидкої допомоги та одночасно навчається на заочному відділені Львівського медучилища № 1, після закінчення якого – у 1959 р. – працює фельдшером аж до виходу на пенсію в 1967 р. У міжчасі несе священичу послугу там, де цього вимагали обставини.

 

2 липня 1964 р. з рук блаж. вл. В. Величковського отримує єпископські свячення як єпископ Перемишльсько-Самбірський та помічник вл. Василія, після смерті якого – 30 червня 1972 р. – вл. Володимир став місцеблюстителем митрополичого престолу УГКЦ. Це означало, що на його плечі лягла відповідальність за Церкву в підпіллі. Він дозволяє на підпільну семінарію, сам вчить студентів та готує підручники, висвячує нових священиків, з 1980-х р. хіротонізує нових єпископів. І все це під пильним оком КДБ.

 

У 1989 р. очолювана ним Церква виходить з підпілля і розпочинає шлях відродження, і тут знову неабияку роль відіграє вл. Володимир. Літом 1990 р. він очолює поїздку до Риму всіх єпископів з України, де отримує визнання своєї адміністративної діяльності в час підпілля. 16 січня 1991 р. Рим офіційно підтвердив всі хіротонії в підпіллі, а владиці Стернюку надав титул архиєпископа. 30 березня до Львова повернувся Глава УГКЦ, митрополит Мирослав Іван Любачівський, якому вл. Володимир передав всі повноваження в керуванні Церквою. 19 червня 1991 р. владика святкував 60-ліття священства і від цієї дати, вже як єпископ-емірит, спокійно доживав у митрополичих палатах у Львові. Помер архиєпископ Володимир 29 вересня 1997 року на 90-му році життя, 71-му році перших обітів, 68-му році вічних обітів, 66-му році священства і 33-му році єпископства.