Така багата проща до Зарваниці

Непереможній Владарці у славній Зарваниці співаємо оцю подячну і благальну пісню. А Ти, що маєш несказанну силу молитви найчистішої, спаси нас, бо кличемо: Радуйся, Пречистая наша заступнице! (Кондак 1 із Акафісту до Зарваницької Богородиці).

8 вересня 2012 р. спільнота медиків залізничної лікарні м. Львова з родинами та з духовним супроводом редемптористів о. Віталія Олещука та бр. Олега Дуркальця вирушили в одноденну прощу до Зарваниці, аби відлучитись на певний час від поспіху щоденності і присвятити себе тиші, яку можна осягнути лише віддаючись палкій молитві, та збагатитись духовно, що завжди буде необхідно, життєдайно.

Саме тому, не вагаючись, ми вирушили з відкритими серцями в те одноденне паломництво, яке принесло вдосталь сердечної радості.

У Зарваниці наш ранок розпочався Святою Літургією в Соборі Зарваницької Матері Божої, яку відслужив для нас о. Віталій, також вділивши нам час для Сповіді, щоб ми «оновленими» могли чувати протягом дня. І для мене ті хвилини приватної розмови з отцем стали добрим напоумленням, бо я зрозуміла, що маю йти далі, працюючи над собою відповідально, пам’ятаючи про благодать зростання з Богом і про свою недосвідченість.

У Соборі для почитання були виставлені мощі св. Йоана Хрестителя і для укріплення – його пахуче миро.

Ми пройшли Хресну Дорогу, зупиняючись на кожній стації, розважаючи над страстями Христа. Я перейнялась словами Марії, в яких вона згадувала і оплакувала свого Сина, в яких було стільки гарячих звернень до нас, до нашої свідомості… Справжній палкий заклик до навернення, до преображення, до збереження людяності. Тоді я все думала: справді, треба бути тим джерелом Божої любові щодня і назавжди!

На горі, у дерев’яній  церкві Пресвятої Трійці, що належить монахам-студитам, нас чекав подячний Молебень до Богородиці, який відслужив для нас ієрм. Мануїл Пишкович. Я дуже люблю співати цей Молебень, тому для мене ті хвилини, проведені у затишній різьбленій церкві, залишили спогад про цілковиту гармонію співу і слова з атмосферою, що витала там, у церкві.

Взагалі, я вперше бачила подібну красу в церкві, таку вишукану і теплу, різьблену людськими руками і, як не дивно, але та краса, що дивилась на нас – повністю відповідала моєму настрою і переживанням на той момент і, думаю, що не тільки моєму.

Під час Молебня о. Мануїл заохотив нас не припиняти тої місії, якій ми себе присвятили і, залишивши суботні клопоти, вирушили в це паломництво. Пам’ятаючи, що все в Божих руках, все відбувається під наглядом Богоматері – ми повинні сміливо йти вперед, несучи надію.

Відправившись у стару церкву до Чудотворної Ікони Зарваницької Матері Божої, серед сотні людей ми співали Акафіст до Зарваницької Богородиці разом з о. Віталієм, таким чином організувавши власний хор. Це було дивовижно!

І от, за якийсь час – я вже стояла перед чудотворним образом Богоматері, благаючи, аби Вона вступилася за мене, знаючи з яким серцем, з якими потребами я прийшла до Неї.

У цьому одноденному паломництві до Зарваниці кожен з нас мав своє намірення, заносив свої прохання, і такий дух поєднав нас. Ось так, гуртуючись у своїй спільноті – завжди є нагода запросити ще когось до Бога, пригадуючи, що такі духовні практики лише додають наснаги. І, думаю, що наша спільнота не припинятиме шукати себе в таких благодатних прощах.

Анастасія Колосовська