Не бійтеся бути святими

Саме під таким гаслом відбулася чергова зустріч для молоді при монастирі Матері Божої Неустанної Помочі сестер-редемптористок у Львові 8 вересня 2012 року.

Скажу чесно й підозрюю, що в мене знайдуться однодумці – був період, коли поняття "святість" і "я" для мене виглядали термінами з різних рядків, галузь, галактик. А все через широко розповсюджені стереотипні фактори щодо святості особи: «Хочеш бути святим? Та ти просто гоноришся!»

Святість доволі часто сприймається як спроба зверхності, вивищення над іншими, і доволі часто навіть думка про прагнення до святості прирівнюється до прояву гордості.

«Ну ти і святоша!»

Абсолютно зворотною стороною медалі є принизливий тон у трактуванні святості – якщо особа дотримується моральних принципів, поводиться відповідно до власних життєвих переконань, часто піддається зовнішньому тискові більшості, нав’язуванню певних (не завжди допустимих) правил гри під назвою «успішне життя».

«Ми всі – грішні, святі – у небі»

Святість – статус недосяжний лише «для обраних», тому мріяти про святість – з міфічно-фантастичної області.

Але ж хіба до такого нас покликав Отець Небесний? Нас, які створені на Його образ та подобу – нас, які маємо Його руки, що обіймають найміцніше в світі, Його очі, які зазирають всередину і розуміють, поділяють горе навпіл й примножують радість в стократ, Його вуха, що завжди готові вислухати, почути навіть мовчання наших сердець. “Будьте досконалі, як і Отець ваш Небесний досконалий” (Мт. 5, 48)

Господь хоче, аби ми відновили у собі нашу цілісність, стали homo sanctus – власністю Божою, здобули первісну повноту – єдність з Творцем та ближнім.

Митрополит Антоній Сурожський навчає, що «найкраще, що наші батьки могли для нас зробити – це віддати нас Богові», адже ми – глина, з якої Майстер творить неповторні шедеври. Свята Мати Тереза часто повторювала: «Я – Божий олівець», в руках Божих ми звершуємо великі діла, про які ніколи б і не подумали.

Що потрібно для того, аби стати святим? Лише одне – захотіти. Бо власне гріх є неприроднім, натомість святість – природній стан людини. Любомир Гузар вважає, що «святий – не дивак, а нормальна людина». Адже святі жінки жили в тому ж світі, що й ми, декому з них доводилось виховувати «важких» дітей, інші мали  норовливих та не завжди вірних чоловіків, їх пригноблювали оточуючі, критикували сусіди. Проте труднощі вони приймали з Богом – проблеми в такому тандемі ставали можливостями, зокрема для осягнення власної святості і спасіння інших. Цікавим є те, що свята особа ніколи не була святою сама по собі, поряд з нею рятувались й інші безсмертні душі. «Коли наступають труднощі – запитай: «Боже, невже ти мені настільки довіряєш? Невже вважаєш мене настільки сильним/-ою?»

Життя святих мало смак, воно не було «літеплим», бо містило один найважливіший інгредієнт, приправу, що додає неповторну особливість нашому буттю та допомагає шукати Бога у всьому  – ЛЮБОВ.

Мар'яна Шан