120 років з дня народження о. Ф. Боского

---

О. Боский протягом 48 років трудився для українців. Тому необхідно ближче познайомитись усім нам з його життям, працею, характером.

Франс Боский народився 3 жовтня 1892 р. в Антверпені, Бельгія. Гімназійні студії закінчив в єпархіальній малій семінарії в Гохстратені. До новіціяту редемптористів уступив у вересні 1911 року і зложив вічні обіти 29 вересня 1912 року. Пізніше вивчав богослов’я в Боплято. 1914 року через війну з Німеччиною продовжив богословські студії в Есхені. Ієрейські свячення отримав 22 квітня 1917 р. Під час війни небезпечно було пересуватись по довколишній місцевості, щоб не наразитися на арешт німецькими військами. Щоб бути рукоположеним на священика, Франс Боский мусів уночі прокрадатися потайки через голландський кордон, щоб там, у Голландії, отримати рукоположення з рук єпископа Бреди. Закінчивши 1918 року свої богословські студії, отець працював один рік у Брюсселі.

У той час у Канаді трудилися для українців перші бельгійські отці-редемптористи, о. А. Деляре, о. Г. Бульс та інші. Однак відчувалась нестача священиків. На всю Канаду, від моря до моря, налічувалось близько 30 священиків (світського й монашого клиру разом). Настоятелі призначують о. Франса допомогти їм. І 1919 року він приїжджає в Канаду, щоб тут працювати для українців. Першим полем його діяльності стало Комарно, за 50 миль північніше від Вінніпегу, в Манітобі. Там була дуже велика українська округа з 20 нашими церквами та з населенням понад 20 тисяч (українців). У Комарно, де знаходився монастир редемптористів, о. Боский на саме Різдво Христове прийняв візантійський обряд і залишився в ньому аж до смерті.

1921 року о. Боский прибуває в Йорктон, щоб там виконувати душпастирські обов'язки. Через рік переходить до Айтуни, Саскатун, до якої належало тоді дев’ять церков. О. Боский обслуговував шість з них, віддалених від Айтуни на 8-18 миль. До них потрібно було доїжджати взимку саньми, а влітку - возом. Тільки в суху погоду, влітку, можна було добиратись автомобілем. У колонії священик їхав сам і сам поганяв коня. Такі переїзди у великі морози ставали великим умертвленням для священика, особливо, коли температура сягала 20-40 градусів нижче нуля і треба було їхати навпроти вітру, загубивши слід дороги.

Крім цього о. Франс був катехитом у школі сестер-служебниць в Айтуні і кожного тижня викладав катехизм у школах на фермах. У ті часи богослужіння в колоніях у неділі й свята продовжувалися допізна. Люди з'їжджалися, щоб залагодити всі свої духовні потреби, отже недільна відправа обіймала не тільки Утреню, Службу Божу, проповідь, катехизм для дітей, а й сповіді, часто хрестини, шлюби та інші священнодійства, так що священик приходив до хати, в якій зупинився лише ввечері, щоб підкріпитися. Врахуйте і той факт, що згідно тодішніх приписів перед Службою Божою треба було постити від опівночі.

В Айтуні о. Боский трудився п’ять років. 1927 р. восени за наказом своїх настоятелів він виїхав у Бельгію, а 1928 р. прибув у Західну Україну (Галичина). Спочатку жив у монастирі в Станіславові і як місіонер давав дуже багато місій і духовних вправ для священиків. 1932 р. замешкує в монастирі в Тернополі. Там о. Боский продовжує свою місіонерську діяльність. Місій на той час у Галичині було дуже багато в усіх трьох наших єпархіях, так що місіонери майже цілий рік були на місіях.

У 1933 р. о. Франс навчає новиків у Голоску Великому. Коли в Голоску утворили семінарію для богословських студій, новіціят був перенесений 1937 р. у Збоїска. О. Боский як учитель новиків виховав цілий ряд місіонерів, серед яких був преосвященний митрополит Кир Максим Германюк, редемпторист.

Крім обов'язків учителя новиків, о. Боский був сповідником у Богословській Академії у Львові і кожного тижня приходив до наших богословів, щоб виконувати цей обов’язок.

Восени 1939 р. наші землі здригнулись від тягарю Другої світової війни. Червона армія прийшла в Галичину, зайняла монастирі у Збоїсках і Голоску, частину монастиря у Львові займав НКВД. О. Боский був вимушений залишити Галичину й повертатися в Бельгію. Однак ненадовго, бо на прохання отців виїжджає знову в Канаду. На кораблі компанії CPR, що перевозив наших отців з Європи в Канаду, отець Боский покидав наш континент. 8 травня 1940 р. він прибув до берегів Ньюфаундленду, а згодом поїздом виїхав у Йорктон. Наш отець стає учителем новиків, бо якраз у той час семеро молодих хлопців вступили до новіціяту. 1941 р. в Йорктоні відкривається Велика семінарія для богословів. А вже 1943 р. о. Боский стає професором канонічного права. Виконуючи основні обов'язки, він їздить у неділі й свята в колонії, щоб там для людей, які очікують священика, відправити Службу Божу.

На вимогу австралійської ієрархії, яка просила прислати священиків для українських поселенців, що численно приїжджали після Другої світової війни, о. Боский виїхав в Австралію, і 22 березня 1950 р. приїжджає в Сідней, якраз на Великдень. Наші поселенці мали щастя урочисто святкувати Христове Воскресіння. О. Боский обіймав душпастирство у Вейлсі і Мейфілді, відвідув табори, де проживали наші поселенці, а також Брізбейн і Канберру, віддалені від Сиднею на 100-200 миль. У Ньюкаслі і Греті о. Боский організовував парохії.

Однак ця велика праця підірвала здоров'я нашого отця. На прохання своїх настоятелів у 1955 р. повертається знову в Канаду, у Йорктон. Перед його від'їздом з Австралії папський нунцій в Австралії преосв. Ромольо Карбоні вислав листа о. Боскому, в якому висловлював подяку: “Священна Конгрегація для Східної Церкви просить мене переказати Вам своє признання за ревність і постійність, з якими Ви, незважаючи на різні труднощі, віддали себе духовній обслузі вірних українців. Священна Конгрегація має надію, що в короткому часі Ви відзискаєте своє здоров'я і знову зможете служити святій справі, для якої Ви не шкодуєте свого життя”. Однак о. Боский вже не повернувся в Австралію. Його чекала велика праця в Канаді.

У Йорктоні отець обслуговував колонії, а з 1957 р. знову став магістром новиків. У 1958 р. новіціят перенесли в Медовейл, Онтаріо. О. Боский з новиками покидає Йорктон і їде в новий дім. Через рік о. Коп'яківський заступив о. Боского в Медовейлі, а о. Боский о. Коп'яків'ського в Айтуні. Тут наш отець самовіддано продовжив служіння, яке розпочав 37 років тому. Коли о. Коп'яківський занедужав, у 1961 р. о. Боский повернувся знову в Медовейл, щоб навчати новиків і стати ігуменом монастиря.

Через три роки о. Боский повертається знову в Йорктон, куди вперше прибув 1919 р. Незважаючи на свій похилий вік і слабе здоров'я, отець Боский продовжує ревно трудитись в йорктонській парохії та відвідує колонії йорктонської округи. Коли був вдома, пильнує крім цього фірти й телефону; зайняття, яке виконує звичайно брат. У 1962 р. о. Боский відзначив золотий ювілей своїх монаших обітів.

20 грудня 1966 р. їде в Бельгію, щоб побачитися зі своїм братом, єпископом Альфонсом, з рішучою постановою через два тижні повернутися знову в Йорктон, до своєї улюбленої праці для українців у Канаді. Однак не повернувся, бо Христос покликав його до себе.

У понеділок 20 березня 1967 року прийшла з Бельгії в Йорктон (Канада) телеграма із звісткою про о. Франса Боского. У листі з Антверпену о. С. Бацле, редемпторист, повідомляв:

“Наш добрий о. Франс Боский упокоївся в Бозі в суботу увечері, 18 березня, о пів на дев'яту. Після приїзду в Антверпен наприкінці грудня він був зовсім виснажений, йому стало важко говорити. Лікарі постійно стежили за його станом. Фізичний стан отця був незадовільним, особливо серце дуже ослабло. Перед приїздом в Антверпен він мав серцевий напад, після чого нависла небезпека його повторення.

Незважаючи на це, о. Франс був веселий і бадьорий. Він мав одне бажання: якнайшвидше повернутись до своєї місії. Щоразу намічав собі нову дату повернення в Йорктон. Спочатку отець планував на січень, пізніше на лютий, березень і т.д. Він купив зворотній квиток і з великим нетерпінням чекав на дозвіл лікаря відлетіти в Йорктон. Однак чоловік планує, а Бог керує.

Отець Франс Боский виконав поставлене перед собою завдання. Нині наші українські співбрати знають краще, ніж ми, скільки добра зробив він для Христового Царства в Україні, Канаді та Австралії. Святий, примірний монах, отець категорично відмовляв собі будь-якого виїмку. Кожного ранку молився в каплиці разом з іншими членами дому і тривалий час готувався до відправи Служби Божої, довгим було його благодарення. Скромний, без претензії, невибагливий монах, усім задоволений, коротко кажучи, святий Редемпторист, такий, яким св. Альфонс бажав бачити всіх нас. Він відправляв Службу Божу до останнього дня свого життя.

Його агонія була недовгою. Напередодні вночі отець, мабуть, мав новий серцевий напад і вже не міг встати. Однак ніхто не думав, що він помре. Прийшов лікар і сказав, що це вже кінець. Пополудні наш о. ректор уділив йому Св. Тайни для хворих. Брат отця, преосвященний Альфонс, знаходився біля нього. Два інші брати (також священики) прийшли дещо пізніше. Наймолодший його брат, місіонер о. Гіацинт, працює в Конго.

О. Франс помер спокійно, без слідів муки. Його похорон відбудеться в середу (22 березня). Вічна йому пам'ять”.

Замислимось розумом і серцем над життям цього праведника, мужа великих ідей, благородного серця, сталевої витривалості та цілковитої посвяти.

Відчуваючи змалку Божий поклик віддатися на службу Богові, юний Франс іде за цим покликом, вступає до дієцезальної семінарії, а потім обирає Згромадження редемптористів, метою якого є праця для душ найбільше опущених. Уже священиком отець Ф. Боский дізнається, що в Канаді українці, жадні Божого слова, потребують священиків. Він вирішує посвятити себе праці серед українців, залишає багату Бельгію, країну з високою культурою, покидає великі, добре влаштовані монастирі, рідний край. Сприятливі обставини, побутові зручності змінює на значні труднощі, пов'язані з апостольською працею в Канаді, країни далекій, що тільки починає розбудовуватись, в якій піонери серед лісів і озер на безмежних диких пустелях засновують перші господарські поселення, йде до людей, що мають іншу мову, інший обряд. Скільки треба було подолати різних труднощів! Він вчиться української мови і українського обряду, отець Франс віддається на службу українській Католицькій Церкві, українському народові! Цілковито віддається нашій Церкві і народові! Отець сердечно полюбив український люд, бажав йому розквіту не тільки релігійного, але і національного. Він практично зрозумів, що той, хто хоче по-Божому працювати для якогось народу, мусить цей народ щиро полюбити, співпереживати у хвилини радості й смутку. Під час хвороби, перебуваючи в Антверпені, о. Боский мав тільки одне нестримне бажання - чим скоріше повернутися в Йорктон, щоб продовжувати трудитися для українського народу, віддати йому останні сили свого життя!

О. Франс був ревним місіонером, святим священиком та монахом. Всі свої священичі й монаші обов'язки сповняв совісно й радо. Чи то їхати в далеку колонію, чи давати місії, сповідати, катехизувати, проповідувати, чи їхати до хворого, чи якесь інше зайняття, пов’язане з душпастирством, - усе виконував охоче, ніколи не відмовлявся. Хоч часто почувався дуже втомленим, але до кожної праці брався з погідним обличчям. Завжди бадьорий, отець жив для інших, про себе забував. Чувся щасливим, коли міг іншим послужити.

У наших монастирях бракує братів-помічників. Отець Франс сам радо спішив, щоб допомогти братам чи то на кухні, чи в іншій роботі. Коли був у Медовейлі учителем новиків та ігуменом, сам приготовляв трапезу до обіду, вечері, щоб новики мали вільний час на свої вправи й зайняття. Отець впевнено наслідував приклад Христа, який говорив: “Хто з-поміж вас хоче бути великим, хай буде вам слугою, і хто з-між вас хоче бути першим, нехай буде рабом усіх. Бо й Син Чоловічий прийшов не на те, щоб йому служити, лише щоб служити й віддати своє життя за багатьох” (Мр. 10, 43-45).

Отець Боский почував себе щасливим, коли міг допомогти іншим. Коли хтось потребував якоїсь помочі, він знав, що якщо попросить о. Боского, то напевно її отримає. А все те сповняв так просто, вважаючи своїм обов'язком служити іншим, отець сповняв усе радісно і легко. У побуті зовсім невибагливий, вдовольнявся убогим одягом, звичайною поживою, для себе не терпів жодних виїмків чи поблажок.

Звідки ж бралася в нього така сила, витривалість, практична любов до ближнього, такий непохитний дух жертви і самовідречення, а водночас світлий душевний мир, християнський оптимізм? Отець Боский - муж молитви. Він не тільки завжди побожно брав участь у всіх спільних монастирських молитовних вправах, але увесь свій час посвячував або молитві, або стисло священичим і монашим обов'язкам. Він добре розумів, що успіх кожної священичої праці, чи то йдеться про власне освячення, чи про апостольство, душпастирство, залежить від Божої ласки, а Божу ласку можна отримати через молитву й жертву. Коли хтось його шукав, усі знали, де його можна знайти: або у своїй келії, де він приготовляв проповідь, чи читав богословські книжки, або з братами, яким отець допомагав в їх роботі, або в коридорі чи в саді з вервицею, а ще частіше в каплиці перед Найсвятішими Тайнами за молитвою чи проказуванням часослова. Він жив надприроднім життям. Це був дійсно духовний отець, святий муж!

Св. апостол Павло навчав, що Господь “настановив одних апостолами,... інших пастирями і вчителями, для вдосконалення святих на діло служби, на будування Христового Тіла, аж поки ми всі не дійдемо... до звершеності мужа, до міри повного зросту повноти Христа” (Еф. 4, 11-13). Отець Франс своїм життям вірно слідував настановам св. Павла, і коли дійшов “до звершеного мужа, до міри повноти Христа”, якої Син Божий від нього бажав, тоді Христос покликав його до себе.

"Подвижники ЧНІ"