Хліб насущний 1932-33 рр.

---

Трагічна дата українського народу знову і знову ставить нас перед єдиним запитанням, на яке важко дати відповідь: Чому?
Саме у ті дні на людських устах залишався цей знак запитання: Чому? Замість того, щоб жити, людина вмирала. Причиною не був нещасний випадок, не була хвороба - це був геноцид, свідоме знищення народу.
Спогади зі Слобожанщини (Луганська обл.):  

«Мене звати Зоя Алдакімова. На момент Голодомору було 4 роки. Крім мене, в родині було ще двоє дітей: сестра Антоніна, брат Костянтин. Кожного дня помирали люди. Вийде матуся за ворота - там сусід мертвий за двором лежить - закопають.
На завтра вийде - ще хтось помер. Кожного дня менші за мене діти просили їсти: «Тьоски, тьоски». Так вони називали картоплю. Чому це пам’ятаю? Матуся ж залишала їх на мене, бо сама ходила на роботу.
Спустилася я в яму, де була в нас картопля, знайшла три мерзлих картоплини. Зварила їх, дала поїсти меншим. Одну братик з’їв, а другу почала давати, а він положив голову мені на плече і помер.
Пам’ятаю, що дядько йшов на базар, щоб продати глечик сметани, зайшов до нас переночувати. Заснув і не прокинувся».  

На устах залишалася молитва про порятунок з небес: Господи, де Ти! Спаси нас? Дай нам хліба щоденного, дай…
Мабуть, і сьогодні, згадуючи про ті події, хочемо запитати Бога:
Господи, де Ти? Чому?
Чи Господь мовчав? Чи Бог не бачив?
А, можливо, варто це питання скерувати до людини: Людино де ти? Чому ти так зробила? Чому замість того, щоб бути господарем землі, як Господь тебе наставив, ти вчинила з неї гробову яму вбивства своїх братів і сестер? Чому ти забирала хліб насущний, який Господь дає своїм дітям? Чому?        
У ті трагічні дні Бог також помирав з людиною від голоду, щоб воскресити її на життя вічне. У ті дні Бог також плакав…І не те, щоб Він не мав сили щось змінити - Бог так сильно полюбив людину, що дав їй можливість володіти землею, бути господарем, продовжувати творити добро і красу. І маючи таке велике благословення небес, людина, вибираючи гріх, нищить не тільки себе, але й все довкола.

Бог ніколи не переступить цієї межі – людської свободи і вибору.
Бог не творить воєн, руйнацій, смерті…
Мій вибір гріха перетворює світ у хаос.
Ті події – важкий урок, який ніколи неповинен більше повторитись.
Перепросімо сьогодні Бога за ті злочини, вчинені проти наших братів і сестер.  

Занесімо молитву до Господа:  

Господи, Ти поручив мені цей світ. Ти довіряєш мені нести Твою любов. Однак, я забуваю про це важливе завдання. Забуваю – що маю любити, і тоді в мені оселюється зло. Довкола починаю бачити тільки себе, свої вигоди, свої бажання. Роблю це коштом інших. Наслідком цього стає смерть.
Пробач мені, Господи, за те, що не живу любов’ю. Відкрий мені очі, зміни холодне і байдуже серце, відкрий мої руки, дай силу нести тільки життя.
Мати Божа, Пресвята Богородице, дай нашому українському народу серце, розпалене любов’ю до кожного ближнього. Амінь.

Вічная пам'ять всім жертвам голодомору!

о. Михайло Іваняк, редемпторист