Великий дар, даний Богом

---

2 квітня минає 54 роки з дня смерті нашого українського св. Миколая  - блаженного священномученика Миколая Чарнецького. Напевне в наш заклопотаний час, коли години біжать як хвилини, а хвилини як секунди, коли ми не маємо часу зупинитися і застановитися над власним життям, в час, коли «ти володієш інформацією – володієш світом», така дата як 54 роки може бути просто нами не зауважена.

Світ накидає людині нові цінності, а потім залишає її на одинці з її власними проблемами. І аж тоді, коли ми залишаємось сам на сам зі собою, зі своєю совістю, зі своїми труднощами, аж тоді ми звертаємось до того, Хто є над нами, до нашого Творця і до тих заступників, котрих нам Церква дає до наслідування.

Ми добре знаємо життя блаженного священномученика Миколая, захоплюємося його чеснотами, але мені здається, що на цьому і наше наслідування його, нажаль закінчується. Ми звертаємо свої молитви у скрутний для нас час, а як часто просто забуваємо подякувати. Коли переглядаю зошити (а їх є вже 16!), які лежать біля його мощей у храмі священномученика Йосафата в Львові, завжди собі ставлю запитання: чому у зошиті, який має 80 сторінок і клітинка в клітинку списаний, є аж 200 прохань і лише 20 подяк? Невже блаженний Миколай не чує молитов людей? Чує, але напевне в нашому житті, як в тій притчі про десять прокажених, що всі оздоровились, тільки один прийшов подякувати Христові!

П'ятдесят чотири роки нема праведника, який серед бомбардування Львова під час Другої Світової війни вів лекцію, а зауваживши паніку студентів, спокійно, з повною довірою до Бога, сказав:  «Можливо, ви хочете сховатися до підземелля? Ви можете йти. Але не бійтеся, ми є в Божих руках". Праведника, який своєю молитвою навертає свого ката, який його спочатку б’є, а потім приходить до сповіді. Праведника, який після довгих років заслання вміє підбадьорити і заохотити до подяки Богові гімном «Тебе, Бога, хвалимо». І таких чудесних хвилин можна навести безліч. Але суть в іншому. В тому, що він є поруч з кожною людиною, яка його просить про допомогу і як підтвердження цього я хочу привести декілька листів, які надійшли на адресу монастиря редемптористів.

«Мені 16 років. Я навчаюся у США. Вперше так далеко від рідного дому. Навчання триватиме рік. Звісно, завжди важко адаптуватися до нового світу, мови, школи, людей, є чимало проблем.  Але я щаслива, що завжди поруч отець Миколай Чарнецький. Впевнена, що завдяки йому живу в чудовій американській сім’ї, маю змогу навчатися в гарній школі у 12-му класі. Я зустріла багато хороших людей, які допомагають, розуміють, підтримують. Дякую своєму, нашому українському чудотворцю за те, що завжди поруч і молиться за мене, за весь народ. Молюся і надалі до отця Миколая, щоб допомагав мені, бо справді важко без віри, без молитви, без заступництва Господа в такій ситуації».  (Оля)


«Святий Миколаю, наш український чудотворче, ці рядки я пишу рукою, яка ще недавно мала складні переломи. Але я майже кожен день молився до тебе, про твоє заступництво перед Богом. Тобі Господь дав владу творити чудеса, і ці чудеса стаються, про що я свідчу». (п. Володимир)

«Вперше книжка про Миколая Чарнецького потрапила до мене у досить юному віці. Тоді я не раз зверталася до отця Миколая і один раз відвідала могилу Чарнецького. Але людська психологія дозволяє людині забувати про духовне в періоди, коли вона себе добре почуває. Минуло кілька років, і тепер я вже стикнулася із серйозними перешкодами. Виявила у себе серйозну хворобу, про яку не могла сказати батькам, бо це загрожувало конфліктами. Тоді я звернулася до отця Миколая Чарнецького із вірою у його допомогу. Дала обітницю, що напишу про ласку. Моя хвороба піддалася моїм спробам боротьби. І тепер я переконана, що хвороби та усі труднощі, що супроводжують людину, дані їй Богом за гріхи. Мене ще неодноразово зустрічатимуть перешкоди. Але тепер знаю: я не сама – зі мною Миколай Чарнецький. Нехай більше людей дізнаються про його діяння. І нехай буде їм всім Миколай Чарнецький в поміч. Вірте і він допоможе!» (м. Львів)

У своїх спогадах д-р Княжинський писав про блаженного Миколая: «... він (блаженний Миколай Чарнецький) був такою людиною, без якої важко жити. Він кожного знав на ім’я, кожного поважав. Це був великий дар, даний Богом. Він ходив по зоні і шукав нещасних. Щодня приходив до мене, вдивлявся в моє обличчя і знаходив слова потіхи… Бувало, прийде до мене й тиче мені в руки хоч дві кістки цукру або головку часнику… Та були в таборах і такі, що зловживали довірою владики й обкрадали його. «Господь дав – Господь взяв», – казав він.» Тому нехай його таке тихе і скромне життя стане  викликом для кожного з нас. Пам’ятаймо, він завжди з нами, він чує нас, тільки вміймо йому подякувати! Просімо у Бога, щоб прославив його численними чудесами, щоб наша земля  збагатилася ще одним заступником у Небі!

с. Альойзія Рондяк, Згромадження сестер св. Йосифа ОПДМ