Мої обов’язки як християнина

---

Цими весняними днями, коли усе сотворене прокидається з новою силою та береться молодими пагонами, щоб зацвісти надією, минає чергова річниця народження для неба умиротвореного пастиря та великого праведника Миколая Чарнецького, що уже понад п’ятдесят років залишається особливим пристановищем та Божою силою для тисяч зболених сердець.

З цієї нагоди у днях постної мандрівки бажаємо ділитись з Вами короткими роздумами блаженного Миколая, котрі вперше публікуються для широкого загалу. Це є реколекції виголошені ним у 1928, 1934 і 1942 роках.

Хоч виголошені, як живе слово, багато років тому, ілюструють незвичну здатність довіряти та вчитись любити добро. Щоб передати дух цього святця залишаємо мову оригіналу.

Реколекції. 1942 рік.

Мої обов’язки як християнина.

Ми не лиш звичайні люди, але маємо характер, що відрізняє нас від міліонів інших людей. Ми є християнами. Той характер, характер св. Хрещення, поглиблює основну правду про наше призначення.

Бог підніс першого чоловіка на вищий ступінь гідності, переніс у надприродний порядок, зробив своїм сином і наслідником царства Божого. Але Адам знищив своїм упадком Божий план, спричинив руїну, замість синів Божих, ми, нащадки Адама, стали синами погибелі. Не було змоги, щоб чоловік відзискав синівство Боже. Але сам Господь Бог прийшов нам з рятунком. Послав на землю Свого Сина, а Той, своєю працею, терпінням, жертвою отворив нам двері до раю. Завдяки Христові ми знову стали учасниками Божої природи через заслуги Христа привертаються нам у Хрещенні втрачені права до спадщини небесної, ми стали знову синами Божими, братом Христа, співспадкоємцями царства Божого. Через св. Хрещення Христос стається нашим вождем, приятелем. Через св. Хрещення ми піднесені до рідні з Пресвятою Тройцею. Яке це велике достоїнство!

Чому ж я [є] християнином? Це тільки Божа любов, доброта це спричинила.

Святе Хрещення дає нам великі права, але й накладає обов’язки. Не вистарчить пізнати Христа як будь, служити Йому як будь. Нам треба, за словами святого апостола Павла «одягнутися в Христа», перенятися тим характером і відповідно до того поступати в житті. Як Христос став нашим Паном, то ми маємо слухати Його, як члени тіла є послушні голові. Христос є правдою, дорогою і життям. Якщо ми Христові, то як ми маємо перенятися Христовими ідеалами! Маємо оцінювати все після засад Христа! Христос є нашим Вождем і під Його прапором ми повинні ширити Його засади, відвойовувати Його царство. Христос є нашим приятелем, Він так близько допускає нас до Себе в Святому Причасті!

А ми? Чи все ми були гідні нашого характеру, чи ми може були гірші, як погани? Як так, то перепросімо Христа! Живімо відтепер Христом, покажімо, що цінимо синівство Боже. Большевики будувалися нашим життям, нехай же воно і надалі не затрачується. Будьмо вдячні Богові за ласку хрещення, молімося все до Пресвятої Тройці, якій завдячуємо цю ласку, що можемо бути дітьми Божими. Просімо ласки Хрещення для всіх неохрещених ще українців і всіх поган...

Про покаяння.

Коли  наша душа розважить про своє призначення і зрозуміє, що зійшла на манівці, коли побачить страшні наслідки гріха, то затривожиться, бо є свідома того, що заслужила на велику кару. Але віруюча душа знає, що може знайти лікарство у Милосердя Божого. Спаситель не відкидає зараз душі, але дає їй змогу поправитися, не раз приймає у ряди ближчих приятелів.

Розважмо, як Бог приймає назад до Своєї любові грішника, який щиро кається. Візьмемо під розвагу три постаті: Марії Магдалини, св. Петра і Юди.

Марія Магдалина була публічною грішницею і її так гріхи  опанували, що сім злих духів мешкали в ній. Як довго вона вела те грішне життя, не знати, але прийшов момент, що вона завернула з дороги, а понукою того було милосердя Христа. Вона чула про Христа, чула, що Він є милосердний, чула про Його науку – і в неї зродилася якась симпатія до Нього. Вона постановила звернути з грішного життя. Вона прийшла до Симона Прокаженого, у якого був Ісус у гостині, принесла олійок, поливала ним ноги Христа і власним волоссям витирала їх. Заворушилися гості, обурилися. Але Христос взяв її в оборону. Ані слова докору не сказав їй, бо бачив її щире навернення. Успокоюючи промовив до неї: «Іди, відпускаються тобі гріхи, бо ти оказала велику любов». Як же вона поступила після цього? Кинула все, пішла за Христом. Перенялася Його наукою, а Христос навіть, пізніше, відвідав її рідню, воскресив її брата Лазаря. Вона була так вірна Ісусові, що витривала під хрестом на Голгофі до кінця. Раненько вона спішить до гробу. Христос являється їй і потішає. Традиція каже, що визнавання віри Христової її з братом Лазарем пустили в човні на море, але вони добилися до Марсилії і там оселилися в печерах, витривавши при Христовій вірі до смерті. Марія Магдалина це гарний приклад покути. Це й потіха для нас, що Бог так щедро нагороджує щиру покуту. Чим більші були наші упадки, тим більшу оказуймо покуту, будьмо вірні Христові і вже ніколи не вертаймо до гріха.

Другим образом покути є св. Петро. Душа проста, палка, приляг до Христа цілим серцем. Але було в нього щось, що потім спричинило катастрофу, був гордий. Коли Христос перестерігав його, що він впаде, Петро не вірив, кажучи, що хоч би всі Христа опустили, то він, Петро, не покине Його. Але сталося так, як заповідав Христос: у критичний момент Петро вирікся Його. Причиною цього упадку була самовпевненість, гордість Петра. В наших упадках є теж доза гордості, тому треба стерегтися, бо ворог нашого спасіння найчастіше ловить нас на це… Христа зловили. У Петровій душі почалося замішання. Він хотів ще боронити Христа, навіть втяв одному слузі вухо, але на тому кінець. Як Христа зв’язали, то Петро лишився в натовпі здалека. Іде за Христом аж на подвір’я. Не пішов, щоб боронити Його, але й не зірвав ще з Ним цілковито. І тут, на подвір’ї прийшов упадок: Петро тричі вирікся Христа, ще й припечатав те кривоприсягою. Яка причина упадку Петра? Знайшовся в оказії до гріху і упав. Через занедбання в молитві душа слабне і скоріше хилиться до упадку. І що було б сталося з Петром, якби Христос би не глянув на нього? Погляд Христа не був докором, але був пронизуючим зором Милосердя. Петро відчув це і заплакав, а це було актом совершенного жалю. Вийшов з подвір’я, плакав і перепрошував Бога. Скористав з надприродного порушення, кинув нагоду до гріху. З того і для нас наука: як хочемо навернутися, то маємо зірвати з оказіями до гріха, інакше вони опанують нас так, що не можна вже буде з них вирватися.

Св. Петро навернувся щиро, ціле життя був перенятий духом покаяння. Він вже не довіряв собі. Коли Христос по Своєму воскресінні питався його, чи любить Його, Христа, св. Петро відповів у покорі: «Ти знаєш, Господи». Умираючи казав розп’ясти себе на хресті головою вділ, бо не уважав себе гідним умирати так, як умер Христос. Взоруючись на св. Петрові, ми повинні заодно оплакувати свої гріхи, перепрошувати Бога за них, заховати духа покути аж до смерті.

Юда. Він був апостолом, але впав низько, хоч причини його упадку були інші. Він був спекулянтом. Головна його пристрасть, якої він не поборов, це грошолюбство, вирахованість. Згрішився, як Марія Магдалина помазувала олійками Христові ноги. Переховував собі чужі гроші. Чи Христос знав про те? Знав і остерігав його. Тому упадок Юди не був чимось наглим, але чимсь добре передуманим. Як продавав Христа, то думав собі: або Христос є Богом і сам вирятує Себе, або не є Богом, а тоді я буду оборонцем честі Ягве. Видав Христа, прийнявши перед тим по - святотатськи Святе Причастя. У його душу ввійшов сатана. Все таки Христос хотів його рятувати. Його почала гризти совість, пішов і кинув срібняки під ноги архієреям, заявляючи, що продав невинну кров. Але замість щиро покаятися, він попав у розпуку і повісився. Юда – це взір злого покаяння, взір для нас відстрашуючий.

Дякуймо Богові, що дає нам нагоду вернути до Себе. Освячуймо себе, ідімо дорогою як не першої святості, то послідуючої, за свої гріхи надолужити великою посвятою. А тоді Бог дасть нам спокій і силу постояти за Христа аж до смерті.

Молитва за прославу.

О мій Боже!
З глибини моєї душі віддаю
поклін Твоїй безмежній Величі.
Дякую Тобі за ласки й дари,
що ними Ти наділив Твого вірного
слугу блаженного священномученика
Миколая Чарнецького.
Прошу Тебе, прослав його
також і на землі. Благаю Тебе,
уділи мені в своєму
Батьківському милосерді ласку
(намірення), про яку Тебе покірно молю.
Амінь.

Якщо за посередництвом блаженного священномученика Миколая Чарнецького були вислухані Ваші молитви і Ви отримали потрібні ласки від Господа, просимо надсилати повідомлення про них за такою адресою:

вул. Замарстинівська, 225
м. Львів, 79068
Тел.: (032) 231-63-57
чи на email: mcharneckuj@gmail.com

Підготувала с. Альойзія Рондяк, Згромадження сестер св. Йосифа ОПДМ