Єпископи редемптористи

Засновник редемтпористів вчив своїх духовних синів, щоб, трудячись для Церкви, не приймали жодних церковних нагород чи повноважень. Тим не менше, вчив також синівського послуху церковній владі. Коли ж в 1762 році він сам отримав номінацію на єпископа, то виїхав до Риму, щоб відмовитись. Однак, з послуху прийняв це служіння і 20 червня 1762 р. отримав єпископські свячення.

За столітню історії служіння редемптористів в Україні на єпископське служіння Церква покликала 14 редемптористів Львівської Провінції. Вісім із них вже померли, з яких двоє проголошені блаженними. І шість єпископів несуть це служіння в УГКЦ.

Першим редемптористом Львівської Провінції, який став єпископом був блаженний Миколай Чарнецький (14.12.1884 - 02.04.1959). Миколай Чарнецький вступив до редемптористів у серпні 1919 р., будучи на той час вже священиком (2.10.1909 р.). 15 вересня того ж року відбулись облечини у Збоїсках, і через рік - 16 вересня 1920 р. - там же він склав перші обіти. Вічні обіти о. Миколай склав 16 вересня 1923 р. В монастирі виконував різну послугу: соцій новиків, викладач та сповідник в ювенаті, другий дорадник та секретар віце-протоігумена, дорадник місцевого настоятеля, економ, префект студентів і братів, місіонер. 16 січня 1931 р. Миколай Чарнецький був іменований титулярним єпископом Lebedus та Апостольським візитатором для Волині, Підляшшя і Полісся. Хіротонія відбулась у Римі в церкві Матері Божої Неустанної Помочі при монастирі св. Альфонса. Святителі: Григорій Хомишин, ординарій Станіславівської єпархії УГКЦ, Петро Франциск Бучіс, Апостольський візитатор російських греко-католиків у Європі та Джовані Мелє, італо-албанський єпископ м. Лунгро (Італія). 9 жовтня 1939 р. митр. Андрей Шептицький назначив вл. Миколая екзархом Волині і Полісся. 11 квітня 1945 р. вл. М. Чарнецький був арештований та засуджений (Київ, 3 червня 1946 р.) 5 років позбавлення волі та 3 роки заслання. Після відбуття покарання був вдруге засуджений (Явас, Мордовія, 9 вересня 1959 р.) до 10 років позбавлення волі. Після звільнення, 17 липня 1956 р., повернувся до Львова. Помер 2 квітня 1959 р. Був похований на Кульпарківському кладовищі, а на початку *70-их рр. перепохований на Личаківському кладовищі. 27 червня 2001 р. папа Іван Павло ІІ проголосив владику Миколая Чарнецького блаженним. 4 липня 2002 р. мощі бл. владики перенесено до храму свщм. Йосафата. 

Другим редемптористом Львівської Провінції, який став єпископом був Максим Германюк (30.10.1911 - 03.05.1996). До монастиря вступив після закінчення ювенату при монастирі у Збоїсках в 1932 р. 27 серпня 1932 р. прийняв облечини і після річного новіціяту 28 серпня 1933 р. склав перші обіти. Опісля виїхав до Бельгії на навчання у семінарії, де 19 вересня 1936 р. склав вічні обіти. Священичі свячення отримав 4 вересня 1938 р. у Львові. З 1939 р. навчався у Лювенському Університеті. 1943 р. захистив докторат з біблійного богослов’я. З 1945 р. по 1948 р. займався душпастирством українських емігрантів у Бельгії. В жовтні 1948 р. його назначили на трирічний термін віце-протоігуменом Йорктонської Віце-Провінції редемптористів східного обряду у Канаді. 13 січня 1951 р. отримав номінацію на єпископа-помічника екзархату в Манітобі, та титулярного єпископа Sinna. Хіротонія відбулася у Вінніпезі 29 червня 1951 р. Святителі: Василь Ладика, апостольський екзарх Манітоби (Канада), Ісидор Борецький, апостольський екзарх Східної Канади та Андрій Роборецький, апостольський екзарх Саскутанський (Канада). 13 березня 1955 р. вл. Максим стає коад'ютором вл. Василя Ладики, а 1 вересня 1956 р. апостольським адміністратором екзархату у Вінніпезі. Того ж року 3 листопада вл. Максим отримав номінацію Архиєпископа-митрополита Вінніпезького. 12 лютого 1957 відбулась інтронізація першого митрополита УГКЦ поза Україною. Митр. Максим брав активну участь у чотирьох сесіях ІІ Ватиканського Собору. 12 грудня 1992 р. митр. Максим відійшов на емеритуру. Помер митр. Максим Германюк 3 травня 1996 р. у Вінніпезі, де і похоронений на місцевому кладовищі Holy Ghost Cemetery.

Третім редемптористом Львівської Провінції, який став єпископом був Володимир Маланчук (20.08.1904 - 29.09.1990). Вступив до редемптористів у Бельгії, де перед тим закінчив навчання у ювенаті редемптористів в м. Essen. 20 вересня 1924 р. прийняв облечини і після річного новіціяту 21 вересня 1925 р. склав перші обіти та розпочав навчання у семінарії в м. Beauplateau. В часі навчання, 21 вересня 1928 р., склав вічні обіти. 26 квітня 1931 р. отримав священичі свячення з рук митр. А. Шептицького у м. Львові. В монастирі був вчителем у ювенаті (1931-1934 рр.), викладачем у семінарії (1934-1939 рр.). У вересні 1939 р. виїхав на Захід. З 1940 р. по 1946 р. був деканом і душпастирем українських біженців на всю Баварію. В тому ж часі продовжував вивчати філософію в університеті в Мюнхені, де захистив докторат у 1944 р. Також викладав у семінарії в Wilhelm, Німеччина, та в Colemborg, Голландія. В 1949-1950 рр. був генеральним вікарієм вл. І. Бучки на території Англії. Навесні 1951 р. переїхав до Канади, де в жовтні того ж року став віце-протоігуменом Йорктонської Віце-Провінції. 22 липня 1960 року папа Іван ХХІІІ спеціальною буллою створив екзархат УГКЦ у Франції, й у тій же буллі призначив Володимира Маланчука першим екзархом та титулярним єпископом Epiphania in Syria. Хіротонія відбулась 19 лютого 1961 р. у м. Вінніпезі. Святителі: Максим Германюк, митрополит Вінніпезький, Амброзій Андрій Сенишин, єпископ Стемфордський, Ісидор Борецький, єпископ Торонтський. Владика Володимир брав активну участь в ІІ Ватиканському Соборі. 20 серпня 1979 р. владиці виповнилось 75 років і він попросився на емеритуру, яку прийняли у Ватикані лише 1982 р. Помер вл. Володимир 29 вересня 1990 р. в м. Вінніпег, де і похоронений на місцевому кладовищі HolyFamily Cemetery.

П'ятим редемптористом-єпископом Львівської Провінції був Володимир Стернюк (12.02.1907 - 29.09.1997). До монастиря вступив у Бельгії, закінчив навчання у ювенаті редемптористів в м. Essen. 20 вересня 1925 р. прийняв облечини і після річного новіціяту 21 вересня 1926 р.  склав перші обіти розпочав навчання у семінарії в м. Beauplateau, де 21 вересня 1929 р. склав вічні обіти. 19 червня 1931 р. отримав священичі свячення із рук вл. В. Ладики. Через рік повернувся в Україну і служив у монастирях в Ковелі, Станіславові та в Тернополі, будучи місіонарем, дорадником місцевого настоятеля, префектом братів та економом. В 1942 р. переїхав до Львова у провінційний дім, де став дорадником та секретарем віце-протоігумена. 18 червня 1947 р. його заарештували та засудили на 5 р. каторжних робіт, які відбував в м. Єрцово, Архангельська обл. на лісоповалі. 1952 р. повернувся на Україну, замешкав у м. Пустомитах в родині та працював робітником Львівського міського виробничого тресту зеленого господарства, опісля – сторожем парку «Зимні води», а згодом помічником бухгалтера. З 1955 р. працював санітаром служби «швидкої допомоги» та одночасно навчався на заочному відділені Львівського медучилища №1, після закінчення якого 1959 р. працював фельдшером аж до виходу на пенсію 1967 р.  2 липня (за іншими даними 19 липня) 1964 р. з рук бл. вл. В. Величковського отримав єпископські свячення, як єпископ Перемишсько-самбірський та помічник вл. Василія. Після смерті якого вл. Володимир став місцеблюстителем митрополичого престолу УГКЦ. Владика провадить підпільну семінарію, сам вчить студентів та готує підручники; висвячує нових священиків, з 1980-х рр. хіротонізує нових єпископів. В 1989 р. Церква, яку він очолював, виходить із підпілля і розпочинає шлях відродження. Влітку 1990 р. вл. Володимир очолює поїздку до Рима всіх єпископів з України, де отримує визнання своєї адміністративної діяльності в часі підпілля. 16 січня 1991 р. Рим офіційно підтвердив всі хіротонії в підпіллі, а владиці Стернюку надав титул Архиєпископа Marcianopolis. 30 березня до Львова повернувся Глава УГКЦ в особі митрополита Мирослава Івана Любачівського, якому вл. Володимир передав усі повноваження в керуванні Церквою. Помер архиєпископ Володимир 29 вересня 1997 р., похоронений у крипті в соборі св. Юрія у Львові.

Сьомим єпископом із редемтпористів був Филимон Курчаба (21.12.1913 - 26.12.1995). Літом 1931 р. після закінчення ювенату вступив до монастиря. 27 серпня того ж року отримав облечини. Через хворобу перші обіти склав на місяць пізніше від своїх одногрупників - 21 вересня 1932 р. Опісля семінарійне навчання в Бельгії, де 21 вересня 1935 р. склав вічні обіти. Священичі свячення отримав 25 липня 1937 р. із рук бл. вл. М. Чарнецького. Того ж року восени о. Филимон повернувся до Галичини, щоб навчати в ювенаті. В жовтні 1939 р. монастир був націоналізований і отець почав обслуговувати опустілу парохію в с. Тяглів на Сокальщині. Влітку 1941 р. повернувся у монастир у селі в Голоско, де був економом монастиря. Влітку 1942 р. німці забрали цей монастир, тоді о. Филимон поселився в монастирі у Збоїсках, де з вересня продовжив навчати у відновленому ювенаті, а одночасно був економом монастиря. Та вже в листопаді 1945 р. радянська влада вдруге відібрала монастир. Отець переїхав до монастиря в Голоско, після закриття якого, 17 жовтня 1948 р., з частиною співбратів опинився в Уневі. В липні 1950 р., після арешту настоятеля о. В. Рудки, о. Филимон став настоятелем редемптористів. 6 вересня 1950 р. всіх, хто мешкав в Уневі, прогнали. Отець повернувся до рідного села, де мешкав до 1958 р. Будучи настоятелем редемптористів, отець навів контакти з усіма співбратами, зорганізував малі спільноти, підпільний новіціат та студентат. В його домі часто проводили ревізії та обшуки, під час яких забирали літургічні речі та літературу. 23 лютого 1985 р. о. Филимон отримав єпископські свячення з рук вл. В. Стернюка, ставши його помічником. До листопада 1990 р. він був протоігуменом Львівської Провінції редемптористів, а опісля – провінційним дорадником. В 1990-1991 рр. владика був ректором Львівської семінарії. 16 січня 1991 р. у Ватикані вл. Филимон отримав підтвердження на помічника львівського та призначення титулярним єпископом Abrittum. В 1994 р. владика переселився до голосківського монастиря, де й помер 26 жовтня 1995 р. Похований владика Филимон на Личаківському кладовищі у Львові.