Слуга Божий

бр. Мар'ян Галан

---

1927-1952

28 вересня 1927 року в селі Жирівка Пустомитівського району Львівської області в подружжі Миколи та Марії Галан народився син Мар’ян. Крім нього, подружжя мало ще четверо дочок. Батько Мар’яна був дяком, і від нього Мар'ян більше запізнавався з релігійним життям.

Початкову та неповну середню освіту здобув у родинному селищі. Був здібним, сам намалював портрет Шевченка, сам вишив сорочку, бо - як згадують рідні - дуже хотів її мати. Після закінчення шкільного навчання, у 1941 році Мар’ян розпочинає навчання в малій семінарії-ювенаті редемптористів, де в той час о. Микола Чарнецький, згодом Апостольський Візитатор на Волині, був одним із перших професорів. Його товариш по науці згадує: “Мар’ян був спокійний, урівноважений, побожний, мріяв залишитись у монастирі. Ми часто на цю тему говорили, і його щось тягнуло туди”. Після закінчення ювенату Мар’ян вступає до монастиря редемптористів у Львові, де настоятелем у той час був о. Іван Зятик, через руки якого в 1944 році він склав монаші обіти.

Після псевдособору 1946 р. священиків УГКЦ, які відмовлялились переходити до Православної Церкви, очікували арешти, тюрми, заслання на далекий Сибір. Оскільки Мар’ян мав тоді 19 років, його разом із іншими монахами направили на військову службу, яку він проходив у м. Уфа. Напередодні відбуття до лав радянської армії настоятелі о. де Вохт та блаженний о. І. Зятик востаннє настановляють братів: не забувайте про свою Церкву, не залишайте молитви, після служби повертайтесь до монастиря. Командир військової частини зазначує, що Галан “до занять відносився добросовісно, добре засвоював програмний матеріал та був авторитетом серед товаришів”. Разом з тим всі зауважують його глибоку віру – як молився після їжі, носив на шиї медалик і на будь-які зауваження про те, що Бога немає, стверджував, що безбожність є гріхом.

У 1949 році за добру поведінку та відмінну стрільбу на змаганнях Мар’ян отримав відпустку, після закінчення якої, повертаючись до військової частини, отримує ордер на обшук. Під час обшуку у нього забрали книгу св. Альфонса „Нехай буде Твоя (Господи) воля”. Після цього, заарештований за „антирадянську діяльність”, яка, як виявилось, полягала в тому, що вірив в Бога, не скривав це перед іншими, носив хрестик, був міцно переконаний у правдивості Христового вчення та Церкви, відмовлявся від вступу у комсомол та іншим розраджував це робити, кажучи: „Комсомольці не вірять у Бога, а згідно мого віровченя, - безбожність є тяжким гріхом”. На запитання слідчого, чому він вирішив вступити до монастиря, - відповів: „Будучи релігійним чоловіком, я вирішив посвятити все своє життя для служіння Богові, тому й став монахом”.

Уже під час слідства – хлопця утримували у жахливих підвальних приміщеннях, іноді – по коліна у воді, а допити тривали годинами – здоров’я його почало занепадати. Врешті-решт, юнак захворів на туберкульоз. Розбудовувати Волго-Донський канал – у 1950 р. військовим трибуналом Південно-Уральського округу Мар’яна Галана було засуджено до 10 років позбавлення волі і невдовзі направлено на каторжні роботи – хлопець приїхав із повністю підірваним здоров’ям. В останніх листах із заслання додому хлопець писав, що почувається зле, що лікуванню кінця-краю не видно, хоча, «швидше видно кінець». Брат Мар’ян Галан помер 5 червня 1952 року у Ставрополі Куйбишевської області від раптової легеневої кровотечі, як то буває при туберкульозі. Не настрахався різного роду тортур, не розплився у безбожному армійському середовищі, а своїм прикладом показав, що одночасно можна добре сповняти службові обов’язки і бути вірним Богові.

Бр. Мар’ян був і залишиться мов тим „світильником, який палає і світить” (Ів. 5, 35), особливо для молодого покоління. Нікому не відомо, де могила хлопця з українського села, який так покірно й тихо спочив на чужині, де поховані його мрії про священиче служіння, невисловлена туга за найріднішими, за монастирськими стінами й рідними деревами.