Неділя 5-та по Зісланні Святого Духа


Мт. 8, 28 – 9, 1
І, побачивши його, попросили, щоб відійшов з їхніх околиць

Якщо коротко підсумувати євангельські розповіді від Зелених свят до сьогодні, то у попередні неділі ми бачили позитивні плоди віри на прикладі покликання апостолів, життя українських святих, а зокрема оздоровлення Ісусом слуги римського сотника. Розповідь про двох біснуватих гадаринського краю представляє неначе другу сторону медалі – негативи у житті людини, проблематичний, нещасливий стан її життя через брак віри, недотримання Божого закону. Прикладом цього є, як самі біснуваті, так і мешканці гадаринського краю.

Брак або слабкість віри у житті людини, це відсутність або слабкість зв’язку з Богом, Божої опіки. Християнська віра, це не просто обов’язок у вигляді дотримання церковних традицій і звичаїв, норм Божого закону, щоб заспокоїти чужу волю, а дбання про власне добро духовне і людське, тепер і на майбутнє, це особистий зв’язок з Богом на основі взаємного пізнання. Гадаринці не прийняли Христа з двох причин:

- через загибель свиней, внаслідок оздоровлення Ісусом двох біснуватих. Втрата свиней означала для них втрату засобів до існування, які забезпечували їхнє життя,

- бо не знали Його, ким Він є і яке добро може дати їм.

Така поведінка гадаринців викликає запитання, чи може щось подібне статися у житті християнина? Чи також християнин, який увірував в Ісуса, може пізніше відвернутися від Нього, відсунути Його у своєму житті на другий план? І хоч сучасні християни пізнали Ісуса, однак деякі з них відвертаються від Спасителя. Як це може статися?

Ми відвертаємося від Христа, не тоді, коли сумніваємося у його існуванні чи перестаємо молитися, а найперше тоді, коли у житті більше уваги приділяємо земним достаткам, ніж потребам душі; особливо коли у молитві наша увага більше зосереджується на задоволенні особистих земних потреб, ніж на пізнанні Бога і його волі. Без взаємного пізнання у людини не буде правдивої віри, ефективної молитви, правдивої зміни себе, зміни життя на краще.

Зосередження уваги у молитві лише на людських потребах змінює джерело надії молільника. Особа починає більше надії покладати на себе, прив’язуючи її до дарів, які планує отримати від Бога, ніж на самого Бога і його всемогутність. Такою поведінкою особа перекладає надію з Бога на себе. А це ослаблює основи життя людини, позбавляє її Божого благословення і опіки. Адже надія на Бога, це одна із важливих основ людського життя і щастя. Хто постійно молиться, той очищає серце від гріха, звільняється і захищається від впливу злого духа.

Один молодий чоловік, який вирішив стати пустельником, прийшов до старого монаха і почав жалітися на спокуси. Старець потішив його і пообіцяв у своїх молитвах просити за нього Бога. Але через деякий час він знову прийшов і сказав, що диявол спокушає завжди його однаково. Монах і тепер відправив його з потіхою, а сам приклякнув і почав просити Бога, щоб виявив йому причину, для чого сатана такий впертий. На те Господь дав побачити святому монахові серед молитви печеру цього молодця — він спокійно лежав собі, зі зложеними на грудях руками. Тепер монах зрозумів, у чому суть справи. Прикликав молодого пустельника до себе і сказав йому, що причиною його спокус є духовна байдужість. Після цього він почав уставати зранку, думати про свою душу і духовні вправи, і диявол згодом відступив від нього.

Побачивши загибель усіх свиней, свого матеріального прожитку, гадаринські люди навіть не дискутували з Ісусом, а мовчки вигнали його зі своїх околиць. Так роблять християни, коли не роздумують над духовним значенням проблем життя, а при їх виникненні нарікають на Бога через невигоди у житті, замість того щоб молитися і терпеливо працювати над їх вирішенням. А якщо звертаються до Бога про поміч, то часто наполягають у молитві на сповненні своїх потреб, своєї волі.

Щоб наша молитва приносила успіх і благословення, шукаймо у ній найперше пізнання Бога і його волі, зміцнення надії на Господа, а тоді Ісус впорядкує наше життя і ущасливить нас.  Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист