Слово

• Проповіді
• Твори редемптористів
• Статті
• Реколекції
• Різдвяні реколекції: Молитва
• Вогняні стріли: Реколекції на Великий Піст 2011 р. Б.
• Великопосні реколекції: Роздуми над Хресною Дорогою
• Різдвяні реколекції о. Романа Бахталовського
• Місії

Реколекції

Звільнення від зовнішньої і внутрішньої немочі (Марко 2, 1-12)

Боже Слово промовляє особисто до кожної людини і діє в її житті. Коли читаємо або слухаємо євангельську розповідь про капернаумського паралітика, то знаходимо відповіді на наші питання та сумніви. Бо наше життя є пошуком відповіді на запитання: «Чому?».

Ісус зустрічався з багатьма людьми, шукаючи до кожного особистий підхід. В Капернаумі Він перебуває в одному домі. Можна сказати, що Ісус чекає на паралітика, щоб звільнити його від недуги, оскільки саме це чудо знаходиться в центрі розповіді.

Ісус міг оздоровити цього чоловіка і на відстані. Тут випробовується віра членів маленької групи. Не знаємо, ким були ці четверо людей: рідні чи друзі паралітика, представники з оточення Ісуса, які співчували хворому, чи просто випадкові люди, яких він просив про допомогу. У будь-якому разі показана важливість спільноти. Бо через інших людей знаходимо дорогу до Бога або, інакше кажучи, інші люди допомагають нам відкрити серце для Бога.

Паралітик лежить перед Ісусом. Учитель з Назарету є добрим лікарем та педагогом. Він відразу ставить діагноз: гріхи. Їх не видно, бо вони є всередині людини. Лише наслідок, параліч, кидається в очі. Можливо, багато лікарів були безпорадні в цьому випадку. Після відпущення гріхів чоловік стає мобільним, може сам нести своє ліжко.

«Мій сину», — мене захоплює це звернення Ісуса. Можливо, цей чоловік ніколи не бачив своїх батьків або був ними зранений… Цим зверненням Ісус дарує паралітику особисту любов і довіру. Після цього серце чоловіка є відкрите на прощення гріхів.

Таку «подію Капернауму» можна пережити у Святій Тайні Покаяння. Тут також стаються «чуда». Це особиста зустріч людини з Богом, де можна скинути внутрішній тягар і зачерпнути нової сили. Для одних людей важко прийти до сповіді, але водночас неможливо надалі перебувати в стані гріха. Є й такі, що прийшли до сповіді випадково або були заохочені іншими людьми. Але є гідним подиву, як Бог любить людину, шукає її, чекає на неї. Залишається надіятися і молитися, що люди на цей заклик Бога відповідатимуть вірою.

Можливо, сьогодні важче вірити в Бога і Його чуда, оскільки відчутний прогрес техніки і медицини. Складається враження, що людина є дуже сильною. А тому варто пригадати слова: Ісус Христос вчора і сьогодні — той самий навіки (Єв 13, 8).

о. д-р Володимир Груца, ЧНІ