Воздвиження Чесного Хреста Господнього

---

Ів. 19, 6-11, 13-20, 25-28, 30-35
Хто хоче йти за мною, хай зречеться себе самого

Євангеліє свята Воздвиження Чесного і Животворного Хреста розповідає нам про те, як юдейські первосвященики  засудили Ісуса Христа на смерть і розп’яли його на хресті на горі Голготі. Воно показує нам велику любов Ісуса до Отця і до людей, як Він жертвує своє життя задля спасіння людського роду.

Опис цієї події перекликається з іншими словами Христа, які можна назвати ключем до розуміння значення страждань Христа і сьогоднішнього свята. Одного разу Ісус сказав до своїх учнів: „Коли хто хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій, та йде слідом за мною” (Мр. 8, 34). Прийнявши несправедливий засуд і хресну смерть, Христос таким чином першим здійснив на собі слова своєї науки. Цим Він дав нам конкретний приклад великої, жертовної любові, якою запевнив людям усіх поколінь прощення гріхів і життя вічне. Ставши людиною і прийнявши несправедливий смертний засуд, Ісус зрікся цим на певний час небесної слави, щоб дати нам можливість стати учасниками його царства і вічної радості.

Євангельське слово сьогоднішньої свята намагається пробудити, оживити в нас дух взаємної, жертовної любові до Бога, котра є ключем до Царства Христового. А любов тісно зв’язана з надією на Бога, є плодом цієї надії. Тим, хто хоче йти за Христом, бути у його Царстві, Він пропонує нам виконати одну умову – зректися себе самого, взяти свій хрест і нести його разом з Ісусом. Читаючи ці слова Ісуса, хтось запитає: „А як можна зректися себе? Чи це не буде порушенням заповіді любові, означати заперечення себе самого?”

Щоб зрозуміти ці слова Ісуса, треба найперше сказати, що тексти Святого Письма написані часто мовою знаків і символів, котрі мають переносне значення. Тому це зречення себе не треба приймати дослівно, бо воно було б суперечне заповіді любові себе самого. Зречення, про яке говорить Ісус, означає ніщо інше, як звільнитися від впевненості в собі у справі спасіння і покласти всю надію на Христа – єдиного для нас провідника і посередника до Отця. Потвердженням цього є слова апостола Павла: „Один бо Бог, і один посередник між Богом та людьми - чоловік Христос Ісус„ (1 Тмт. 2, 5). „Ніхто не може прийти до Мене, коли Отець, який послав Мене, не приведе його”. (Ів. 6, 44).

Зректися себе самого, означає не покладатися на власні сили чи можливості у справі спасіння, свої духовні старання чи побожність, триматися власної волі, а навчитися іти за голосом Христа і у всьому довіряти Божій волі і Божому провидінню. Адже ніхто з людей не може сам запевнити собі спасіння чи власними силами потрапити до Царства Небесного.

Зречення себе, як сказав Ісус, нерозривно зв’язане з власним хрестом. Воно означає прийняти з покорою свій життєвий хрест і терпеливо нести його за прикладом Христа, і таким чином вчинити його джерелом Божої любові для себе, власного освячення і спасіння, вчинити його приятелем свого життя. Тому Церква у своїх молитвах так висловлюється про святий хрест: „У хресті моя надія, Христе. Ним я хвалюся і кличу: Чоловіколюбний Господи, подолай гординю тих, що не визнають у тобі Бога і людину”.

На закінчення місії в одній парафії роздавали батькам родин хрестики, щоб їх повісити удома. На кінець підходить бідний хлопець - сирота і просить також хрестик для себе. Ті, що знали його, запитали: „Навіщо тобі хрестик, якщо ти не маєш свого дому?” „Справді, я не маю свого дому, бо я бідний наймит - сирота, я самотній на цьому світі і хотів би мати при собі якогось приятеля. Може Ісус Христос захоче бути моїм приятелем?” Прохання бідного хлопця зворушило всіх присутніх до сліз, а він, отримавши хрестик, притиснув його до грудей і побіг.

Цей приклад наочно показує нам, що де б людина не проживала, де б не перебувала, хрестик їй ніколи не зашкодить, бо Ісус є приятелем навіть найбільш убогих.

Цілуючи, підносячи і прославляючи сьогодні святий хрест, ми возвеличуємо в ньому не тільки саме дерево, як християнський символ, а як таємницю безмежної і невичерпної Божої любові. Свято Воздвиження Хреста Господнього хоче пригадати нам про вартість нашого власного життєвого хреста. Якщо християнин поєднає свій хрест разом з хрестом Спасителя завдяки духові зречення, тоді він стане для нього могутнім джерелом Божої сили, провідником до Царства Небесного, бо буде відкривати нам світло Божого провидіння, що раз більше зближати нас до Бога і єднати з Ним.

Отже надія на Бога, на його любов не засоромить нас, бо Небесний Отець засвідчив нам свою вірну любов через страждання Свого Сина на хресті і дарує нам цю любов устами Святого Духа. „Надія ж не засоромить, бо любов Бога була влита в серця наші Святим Духом, що нам даний” (Рм. 5:5). Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист