Неділя 24-та по Зісланні Святого Духа

---

Лк. 8, 41-56
Не плачте, вона не вмерла, вона спить

Нещодавно наша Церква відсвяткувала величне свято собору Архистратига Михаїла і всіх небесних сил безтілесних. Провідною думкою цього свята є слова архангела Михаїла – „хто як Бог”. Ці слова допомагають нам відкрити духовне значення цього свята. Вони можуть стати чудовим екзаменатором якості, зрілості нашої віри, а зокрема готовності бути вірним Богові завжди і у всьому.

Слова „хто як Бог” пригадали нам важливу правду нашої віри:

- найперше, що людини вийшла з рук Господа Бога, є його творінням, виявом його особливої любові.

- якщо людина вийшла з рук Божих, то тільки Господь може бути єдиною і надійною основою, опорою її життя, охоронцем і захисником у небезпеках.

- лише Господь може стати для людини справжнім і невичерпним джерелом її щастя на землі і у вічності.

- хто, крім Господа Бога, може стати для людини справжнім джерелом земного і духовного добра.

Одним із способів, яким Бог випробовує нашу віру, є смерть наших рідних. Коли ми втрачаємо якусь річ, зокрема важливу чи дорогоцінну, то відчуваємо біль і смуток у душі. Смерть рідних, близьких осіб, розлуку з ними людська душа переживає найбільш болюче. Ця неповоротна втрата дорогих нам осіб викликає сльози і плач. Однак, незважаючи на розмір цієї втрати, цей плач не повинен бути плачем душі, як прояв зневіри, розчарування у сенс життя, браку віри чи надії на спасіння.

Переживаючи смерть рідних, християнська душа може плакати, проливаючи лише сльози надії на Бога і довір’я безмежному Божому милосердю, як вияв своєї молитви до Небесного Отця за померлого. Коли помер Лазар, його сестри Марта і Марія теж сумували за братом, і багато сусідів приходили, щоб їх розважити по братові. Та коли вони почули, що до них іде Ісус, їхня віра ожила, а душа наповнилася Божим миром.

Смерть чоловіка, чи жінки, батьків, чи дітей, брата, чи сестри позбавляє нас певної опіки і допомоги. Однак вони були для нас не просто близькими людьми, а радше знаком Божої опіки і допомоги, підтримки і розради. То сам Господь через них опікувався нами, навчав, виховував, допомагав і підтримував у житті. Тому слова архангела Михаїла „хто як Бог” можуть бути для нас цінним духовним ліком у дні скорботи за померлими родичами. І хоч смерть рідних позбавляє нас видимої допомоги, однак ми не є самі, бо сам Господь чуває над нами, піклується про нас і захищає нас і наше життя.

Проявом непохитної віри у життя вічне, у постійну Божу опіку над нами повинна бути наша молитва за померлих, як у дні похорону, так і після їхньої смерті. Молитовна пам’ять за наших померлих приносить подвійну користь: вона випрошує у Бога померлим ласку повного очищення душі, щоб їхня душа могла переживати повноту щастя в небі, а нам додає сили, духовно скріпляє нас на дорозі до вічності. Молитвою за померлих ми творимо діла духовного милосердя, котрі стануть колись для нас ключем до Царства Небесного, конкретними плодами для нашої душі у вічності, сповненням слів апостола Якова, що „віра, коли не має діл, мертва сама в собі” (Як. 2, 17).

Один побожний чоловік мав такий сон: йому наснилось, що він прийшов перед Небесні ворота. Прийшов по нагороду, бо довго боровся у своєму житті, але поборов всі злі схильності, сміливо ставав в обороні Христової віри і гріха боявся, як найбільшого нещастя. Тому був переконаний, що увійде до Божого Царства. Але дивиться він, що кожному з тих, хто перед тим прийшли, ангел відкриває якусь книжку і з неї щось вичитує, а відтак одних впускає до Неба, а інших завертає на землю. Не знав він, що це таке, але приходить черга на нього. Ось перед ним відкриває ангел книжку і хоче читати, але листає один листок, другий і вони не списані. Дивуючись, що у його книзі нічого не записано, запитує він ангела, в чому причина? Ангел відповів йому: „Бачиш, брате, це добре, що ти боровся зі злом, тому у твоїй книзі немає записаного жодного гріха, але немає також жодного доброго вчинку, тому твоя книга не заповнена. А хіба ти не знав, що немає користі з такої землі, яку не обробив від бур’яну і не засіяв добрим зерном? А хіба ти забув, що сказав святий апостол Яків, що „віра без діл є мертва?”

У життя, як у добру книжку, потрібно вкласти добрий зміст, а зміст життя — це добрі вчинки, зокрема наша молитва, наповнена духом віри і милосердя до ближніх. Добрі вчинки — це наш нестертий запис у „книгах життя” Божого Царства. Кожній людині Бог дав відповідні сили і можливості, щоб добрими вчинками наповнили своє життя, навіть смерть рідних. Одному менше, а другому більше, але всі ми є на цій дорозі, на якій був Євангельський слуга, до якого сказав його пан: „Гаразд, слуго добрий і вірний! У малому був ти вірний, поставлю тебе над великим. Увійди в радість твого пана” (Мт. 25, 23). „Я - воскресіння і життя. Хто в мене вірує, той навіть і вмерши - житиме! Кожен, хто живе і в мене вірує, - не вмре повіки”.

Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист