Неділя 25-та по Зісланні Святого Духа


Лк. 10, 25-37
А хто мій ближній?


Притча Ісуса Христа про милосердного самарянина дуже багата на різні біблійні символи. Тим самим її слова мають глибоке духовне значення, несуть нам важливу науку для нашого духовного життя. Відповідаючи на запитання законовчителя – хто мій ближній?, словами цієї притчі Ісус дав практичну і повну відповідь. Він пояснив не лише хто є моїм ближнім, а також як потрібно любити ближніх.

Перше, на що потрібно звернути увагу, це місце, де відбувається подія, про яку розповідає притча. Чоловік ішов з Єрусалиму до Єрихону, тобто з Божого міста у світ. На цій дорозі його тяжко побили і пограбували розбійники. Через деякий час тією самою дорогою ішли священик і левіт. Побачивши потерпілого чоловіка, вони пройшли мимо. На перший погляд священик і левіт не зробили нічого злого потерпілому, але й не зробили нічого доброго.

Хоча євангеліст Лука не уточнює мети їхньої подорожі, правдоподібно вони верталися із служіння в Єрусалимському храмі, до дому, від Бога до світу. І що ж відбувається? Ті, що були покликані і посвятилися служити Богові і людям, побачивши на своїй дорозі потерпілого, відмовилися надати йому першу невідкладну медичну допомогу. Їхня поведінка показала правдивий стан їхньої душі, що вони прославляли Бога лише устами, а не серцем, тому не побачили Божого образу в потерпілому, їхня побожність виявилася пустою, не принесла бажаних плодів любові і милосердя до ближнього. Цю правду потвердив сам Ісус своїми словами: „О лицеміри! Добре про вас пророкував був Ісая: Оцей народ устами мене поважає, серце ж їхнє далеко від мене” (Мт. 15, 7-8).

З однієї сторони відмова священика і левіта допомогти потерпілому є оправданою, бо вони дотримувалися обряду чистоти. Адже ізраїльський закон забороняв дотикатися померлого чи крові, бо хто це вчинив, ставав нечистим, не міг молитися, доки не пройшов обряд очищення. Однак причина їхньої відмови криється в іншому – їхньому самолюбстві. Зберігаючи релігійну чистоту, священик і левіт насправді думали про себе, про власне добро і славу, ніж про Бога і ближніх, про добро своєї душі.

Натомість самарянин, котрим євреї погорджували, виявився більш побожним, ближче до Бога, бо думав і дбав про потерпілого.

Іншим прикладом фальшивої побожності є законовчитель, котрий започаткував сьогоднішню історію про самарянина. Законовчитель звернувся до Ісуса з важливим запитанням: „А хто мій ближній?” Однак вже сама форма цього запитання викриває його підступність і нещирість. Питаючи Ісуса, „А хто мій ближній?”, законовчитель насправді шукає в ближньому передусім певної особистої вигоди: неначе питає - хто може бути корисний, вигідний мені. Таким чином він не шукав нагоди кому би міг безкорисливо послужити, виявити свою любов людині і Богові. Словами притчі про милосердного самарянина Ісус показав, що законовчитель насправді не шукав правди а особистої вигоди. А дух Господньої заповіді Люби ближнього свого, як себе самого, говорить інше: а для кого я можу бути ближнім, кому я можу стати у допомозі, бути корисним. Божі заповіді навчають нас про особисту ініціативу людини, готовність самостійно виявляти добро: любити Бога і любити ближніх, першим спішити на поміч тим, хто цього потребує, а не шукати тих хто творить добро нам.

Історія самарянина пригадує, якою є правдива жертва і любов Богові: що тільки щира молитва буде вислухана Богом: „Жертва Богові - дух скрушений: серцем скрушеним і смиренним Бог не погордить” (Пс. 50, 19) – навчає цар Давид з досвіду власного життя. Роздуми над притчею про милосердного самарянина відкривають нам три важливі науки.

Перше. Звернення самарянина до Ісуса із запитанням – „А хто мій ближній?”, є у певній мірі молитвою. Щоб наша молитва була вислухана, вона має бути щира і покірна, про що запевнює нас апостол Петро: „Бог гордим противиться, а покірним дає благодать” (1 Пет. 5, 5). Бо коли ми у молитві шукаємо певного добра у Бога, ми шукаємо Його самого, або відкидаємо Його своєю зверхньою поставою, чинимо безплідними наші звернення до Бога.

Друге. Спосіб, яким Ісус відповів законовчителеві на його запитання, показує, що ми знаходимо Ісуса не тільки в молитві, а також і в особі наших ближніх, зокрема в тих, що потребують нашої допомоги: „Усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших - ви мені зробили” (Мт. 25, 40).

Третє. Шукаючи собі приятелів, люди природно вибирають добрих осіб, близьких собі за уподобанням, з котрими легко спілкуватися, приємно проводити час, від котрих маємо надію отримати якесь добро. Однак Бог створив всіх з любові і любить всіх однаково, не за зовнішньою ознакою, і хоче, щоб всі люди були його приятелями: „Називаю вас приятелями, бо все я вам об’явив, що чув від Отця мого” (Ів. 15, 15), адже Христос страждав і умер за всіх, що усіх спасти, вчинити учасниками своєї небесної радості: „Бог же показує свою любов до нас тим, що Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками”. (Рим. 5,8). „Бог хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до розуміння істини” (1 Тм. 2,4). За прикладом Христа, як правдиві християни, учні і послідовники Ісуса Христа, ми повинні любити і допомагати всім, кого зустрічаємо у житті в якійсь потребі, у кожному віднайти образ і подобу Бога. Бо там де є поділ на вигідних і невигідних людей, там панує дух диявола, а Божий дух любові провадить всіх до з’єднання.

Наше життя подібне до бумеранга. Чим сильніше кинув, тим сильніше повернеться. Один маленький хлопчик в приступі гніву закричав до мами: „Я тебе не люблю!”, мама була розумною жінкою і сказала синові піти і вигукнути про це на подвір’ї, (а вони жили у гірській долині). Хлопчик побіг у долину і закричав: „Я тебе не люблю!” Луна відповіла: „Я тебе не люблю!”. Прибігає до мами і каже, що у долині сховався поганий хлопчик, який гукає, що не любить мене. Мама каже: піди і скажи, що ти його любиш. Хлопчик побіг вигукнув: „Я тебе люблю!”, і луна теж відповіла: „Я тебе люблю!” Наші слова і вчинки як луна – що говоримо і робимо – те до нас і повертається. Що людина сіє, те і буде жати.

Законовчитель, питаючи Христа, „А хто мій ближній?”, отримав набагато більше ніж просив. Ісус словами притчі пояснив йому не лише хто є нашим ближнім, а також показав як ми повинні любити наших ближніх, допомагати їм у потребі, незважаючи на особу. Отож, за прикладом Христа, стараймося щиро і в любові служити всім, єднаймося і зближаймося до Христа, а Господь наблизиться до нас, щедро поблагословить нас пізнанням і розумінням Божої правди, дарами Святого Духа, розумінням один одного, повнотою щастя божих дітей, яке панує у небі. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист