Неділя 28-ма по Зісланні Святого Духа


Лк. 14, 16-24
І зараз же всі вони стали відмовлятися


Ісус Христос, навчаючи про Бога і про Царство Небесне, дуже часто використовував різні історії з людського життя у вигляді притч. Притча про весільну гостину добре відтворює реальність людського життя сьогодні. В ній можемо знайти відповідь на запитання: чому люди нещасливі?

Притча пригадує нам правду, що люди після гріхопадіння, часто шукають щастя у добрах світу, у славі, красі і задоволенні пристрастей тіла. Через перевагу тіла над душею, земного над вічним, людського над Божим, недбале виконання християнських обов’язків, створіння таким чином відкидає свого Творця, людина каже Богу ні: я не хочу Тебе слухати; ти не будеш керувати мною; хто ти такий, щоб вказувати мені, як жити, якими законами керуватися. Це ми бачимо у поведінці трьох осіб притчі, де кожен оправдовує себе земними речами: перший полем, другий волами, третій подружжям. Кожен з них оправдовує себе своїми самолюбними інтересами.

Причиною відкидання людиною Бога, нехтування його законами є самолюбний погляд людини на себе і на життя. Людина відкидає Бога, не бажаючи жити за його заповідями, бо стає власником себе, свого життя, свого тіла, кажучи до Бога: це моє життя, це моє тіло, це мої діти. Така особа каже до Бога: я хочу тої краси, якої я хочу, я краще знаю, що для мене добре, а що зле, що мені потрібно у житті. Такою поведінкою люди насправді люблять більше своє тіло, ніж безсмертну душу, більше себе, ніж Господа Бога.

Один проповідник під час духовної науки сказав такі слова: „Чому люди не люблять Бога? Люди не люблять Бога, бо не можуть привласнити його собі”, тобто підчинити Його своїм інтересам, людським потребам, забаганкам свого тіла. Вони радше шукають такого бога і готові любити, котрий задовольняв би вповні потреби їхнього тіла.

Словами притчі про весільну гостину Ісус хоче показати нам, як люди легко позбавляють себе Божого щастя, відкидаючи Бога зі свого життя, як джерело правдивого щастя, через горде самолюбство. Відмовляючись жити за Божими заповідями, не бажаючи прислухатися до голосу Божої волі, Божого Слова людина такою поведінкою каже Богові ні, я тебе не хочу, ти мені непотрібен. Вона знаходить тисячу причин, щоб захистити пристрасті свого тілі і оправдати своє самолюбство. Кожна втеча від Бога, це насправді втеча від правдивого щастя, яке Бог пропонує мені. Таким чином люди неначе жартують собі з Богом, насміхаються з Нього, забуваючи повчальні слова апостола Павла: „Не обманюйте себе самих: з Богом жартувати не можна. Що хто посіє, те і жатиме” (Гал. 6, 7).

Одна американка їхала поїздом із Каліфорнії до Нью-Йорка. Поїзд потрапив у катастрофу, і вона була важко поранена. Коли прибув лікар на місце катастрофи, вона запитала його: „Пане лікарю, прошу мені щиро сказати, чи я ще буду жити”. Лікар відповів: „На жаль, ні, бо ви у дуже важкому стані. Найбільше - одну годину”. „Боже, - закричала дівчина, - не встигну навіть вернутись додому”. Тоді почала просити, щоб відвезли її до Нью-Йорка, але лікар не дозволив, бо це загрожувало раптовою смертю. Дівчина розпачливо промовила: „Що ж мені з мого багатства. Колись я була побожною, а коли вийшла заміж, сталося так, як часто буває у житті: мода, пустота, забави, марнотратство. А скільки добра я могла зробити, але вже запізно”. Справді, було запізно, бо смерть настала через декілька хвилин. Лікар, який чув ці слова, довший час не міг заспокоїтись.

Притча про весільну гостину припала у неділю, коли завершується ще один Божий рік. На кінець цього року Ісус Христос словами цієї притчі хоче допомогти нам зробити короткий підсумок нашого життя, а зокрема стану душі, якості нашого зв’язку любові з Богом, щоб наставити нас на правдиву дорогу до добра і щастя.

Хто в неділі бере участь у Святій Літургії у своєму храмі, напевно часто чув слова Ісуса Христа: „Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться” (Мт. 6, 33). А як є насправді в нашому житті, яке царство, якого Бога, яке щастя ми люди найперше і найчастіше шукаємо? Звичайно те, що є легше і ближче до тіла: здоров’я, робота, кар’єра, житло. Тому і недивно, що люди нещасливі, обминаючи в такий спосіб Господа Бога.

Коли Ісус збирав біля себе слухачів, то одного разу сказав до них такі слова: „Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною” (Мк. 8, 34). Запитаймо себе щиро: за ввесь час, що я ходжу до храму, слухаю проповіді, що я реально змінив на краще у своєму житті, чи позбувся я хоч однієї поганої звички, зрікся грішної пристрасті, щоб справді мати об’єктивну причину, надію на промінь щастя від Бога.

Роздуми над Євангелієм цієї неділі хочу завершити словами старозавітної Божої мудрості, викладеної у псалмі: „О щите наш, поглянь, Боже! Подивися на лице помазаника твого! Бо один день у твоїх дворах ліпший, ніж тисяча деінде; волію стояти на порозі дому Бога мого, ніж жити в наметах беззаконня. Бо Господь Бог – сонце і щит. Господь дасть ласку й славу. Він не відмовить блага тим, що ходять бездоганно. Господи сил! Щасливий чоловік, що покладається на тебе!” (Пс. 83, 10-13). Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист