Свято Трьох Святителів


Мт. 5, 14-19
Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі

Нещодавно ми вшановували окремо трьох видатних святителів і просвітителів Христової Церкви четвертого століття, так званої золотої доби: Василія Великого, Григорія Богослова і Івана Золотоустого, яких сьогодні вшановуємо спільно. Святістю свого життя і своєю пастирською працею, проповідями вони багато причинилися до поширення Христової віри, навернення поган до правдивого Бога, зміцнення і збереження Христової Церкви. Плідність їхньої праці свідчила про силу і велич їхнього духа, а зокрема про їхню єдність з Богом. Через особисту єдність з Богом завдяки сильній вірі, молитві і любові, вони могли інших єднати з Господом. Вони змогли інших привести до Бога, бо самі були тісно з’єднані з Ним, добре знали дорогу до Бога завдяки молитві і знанню Святого Писання.

Коли між їхніми прихильними виник спір, хто з них є більш заслужений для Церкви, то святі разом стали на захист єдності їхніх почитателів, звернувшись у сні до побожного єпископа Івана міста Євхаїти, де виникло це непорозуміння, такими словами: „Ми, як бачиш, одне в Бога й нічого нема в нас противного чи спірного … Тож нема між нами ні першого, ні другого, але як назвеш одного, то за ним ідуть два інші. Встань, отже і накажи тим, що задля нас сваряться, щоб не ділилися, бо як за життя, так і після смерті нашим намаганням є всі сторони світу приводити до миру і єдності”.

Одним із найбільших прагнень Ісуса Христа було наново поєднати людей з Небесним Отцем і об’єднати всіх своїх учнів і послідовників в одну спільноту дітей Божих. Про це Ісус часто заявляв у своїх науках і молився до свого Небесного Отця, особливо на Тайній Вечері: „Я вже більше не у світі, але вони у світі, і я йду до тебе. Отче Святий! Заради імени твого бережи їх, тих, яких ти дав мені, щоб вони були одно, як ми! … Та не лише за цих молю, але й за тих, які завдяки їхньому слову увірують в мене, щоб усі були одно, як ти, Отче, в мені, а я в тобі, щоб і вони були в нас об'єднані; щоб світ увірував, що ти мене послав. І славу, що ти дав мені, я дав їм, щоб вони були одно так само, як і ми одно. Я - в них, і ти - в мені, - щоб вони були звершені в єдності, щоб світ збагнув, що ти послав мене, та й возлюбив їх, як возлюбив мене” (Ів. 17, 11, 20-23), „і буде одне стадо й один пастир!” (Ів. 10, 16).

Ми хочемо миру і єдності між людьми, між церквами, між народами, але найперше кожен християнин повинен мати цю особисту єдність з Богом. Будучи в єдності з Богом завдяки зв’язку любові, витривалої молитви, Господь наповнює наші душі своєю любов’ю і миром, яким ми можемо наповнювати, обдаровувати інших і таким чином творити і зміцнювати взаємну єдність завдяки Христові. Ми сильні, коли ми єдині, а ми єдині, коли нас об’єднує Божа любов.

Мир і єдність, які випливають з любові до Бога, є запорукою міцності і єдності, щастя християнських родин, громад, народу. Про це навчав і до цього закликав великий просвітитель українського народу слуга Божий Митрополит Андрей Шептицький. Він вважав, що найкращим засобом, який припиняє роздори і створює умови для позитивної праці, є національна єдність. Митрополит Шептицький невтомно боровся за подолання взаємної ворожнечі і примноження єдності в українському народі. Цим своїм словом він промовляє до нас і сьогодні: „До осягнення наших національних ідеалів треба нам єдности… Треба нам, оскільки це тільки можливе, усунути всякі роздори і все, що ділить, і всіма силами змагати до осягнення, по змозі, якнайбільшої єдности” (Лист до православних архиєреїв в Україні). „Як довго не буде між нами християнської єдности, так довго й найслабший противник буде від нас сильніший” (Не убий). „Найбільшою небезпекою є внутрішні роздори, поборювання себе взаїмно і випливаюча з роздорів атаманщина, котра вже так дуже много причинилася до руїни і упадку усіх наших подій при першій нашій пробі побудувати Українську Державу” (Про організацію парохій і громади).

Йосиф Схрейверс, один із засновників східної вітки редемптористів на Україні, коли перебув у монастирі в Уневі, під час молитви йому об’явився Ангел України. У своєму творі Ангел України він записав такі слова ангела, звернені до Українського народу: „Спасіння мого народу – в любові, згоді й єдності – обличчя духа ставало дедалі виразнішим і раптом засяяло. – Спасіння мого народу недалеко. Всевишній почислив його страждання. Ще не довго, й міра наповниться”.

Якщо ми прагнемо жити у вільній і незалежній державі, як один народ, нехай кожен з нас наблизить цей час і цю мрію своєю щоденною особистою молитвою за свободу і Боже благословення для українського народу.

Український народ віками боровся і молився за свою свободу, єдність і незалежність своєї держави. Тугу за цим він виливав у своїх молитвах. Нехай Господь за заступництвом сьогоднішніх святителів і всіх святих українського народу здійснить слова молитви українського народу: „Боже, вислухай благання, нищить неволя наш край, в єдності сила народу, Боже нам єдність подай!”. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист