Неділя 3-тя Великого посту


Мр 8,34–9,1.
Хресту твоєму поклоняємось, Владико, і святеє воскресіння твоє славимо

Звершуючи під час Великого посту подорож до Пасхи Христової, ми зустрічаємо у ній хрест Господній – джерело духовної сили і мудрості. Хрест, це основний християнський символ, символ перемоги добра над злом, життя над смертю, любові над гріхом. Хрест нерозривно зв’язаний з особою Ісуса Христа, бо від нього він черпає свою силу і популярність, стає надійним захисником для віруючих людей. Про це пригадує нам молитовний гімн, яким Церква прославляє святий хрест: „Хресту твоєму поклоняємось, Владико, і святеє воскресіння твоє славимо”.

Як бачимо із слів цієї молитви, вся увага в ній зосереджена на особі Ісуса Христа. Він своїми страстями надав йому цієї духовної сили, вчинив його важливим засобом спасіння християн, могутньою духовною зброєю. Для відкуплення і спасіння людського роду, Ісус обрав смерть на хресті, і через це він став символом жертовної Божої любові до людини, сповнення волі Отця – повернути всім людям блаженне життя у Царстві Небесному. Саме хресною смертю і жертвою Ісус приніс нам визволення з неволі гріха, який тримав у ній все людство, а своїм воскресінням запевнив нам наше воскресіння, повернення до нового життя у Божій любові. У цьому запевнював римлян апостол Павло: „Бо якщо ми з’єднані з ним подобою його смерти, то будемо і подобою воскресіння… Коли ж ми вмерли з Христом, то віруємо, що й житимемо з ним… Так само й ви вважайте себе за мертвих для гріха, а за живих для Бога, у Христі Ісусі” (Рим 6,5,8,11).

Вшановуючи святий хрест у середині посту, він пригадує нам, що любляче Боже серце є завжди відкрите для нас і запрошує нас до взаємної любові, пожертвувати Йому свою волю і своє життя. Серце людини, відкрите на Бога і наповнене його любов’ю, воскресає до нового життя разом з Ісусом Христом. Цю правду апостол Павло виразив словами: „Живу вже не я, а живе Христос у мені. А що живу тепер у тілі, то живу вірою в Божого Сина, який полюбив мене й видав себе за мене” (Гал 2,20). „Коли ми з ним померли, то разом з ним будемо й жити” (Тим 2,11).

Усім своїм земним життям, а особливо на хресті Ісус Христос зрікся на певний момент своєї небесної слави і захотів, як людина терпіти муки на хресті, що такою великою жертвою любові повернути нам радість вічного життя, яку людина втратила через непослух і первородний гріх. Щоб ми могли насолодитися плодами хресної жертви Ісуса Христа, він запрошує нас зректися себе, власної волі і планів у пошуках щастя, довіритись Йому і піти за прикладом Його життя: „Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною” (Мр 8,34).

Покаянна атмосфера Великого посту готує нас прийняти мудрість Господнього Хреста та мужньо звершувати нашу духовну боротьбу в якій ми протистоїмо злу і гріху, присутньому в світі, - в кожному з нас і навколо нас. Мудрість Хреста полягає в тому, щоб поглянути злу в обличчя і не шукати його винуватців ані в інших людях, ані в якихось життєвих обставинах. Благодать Божа дає нам сміливість визнати власну відповідальність за присутність зла у світі та свідомо прийняти її. У зв’язку з цим нового та актуального значення набуває для нас наполегливий заклик Ісуса взяти кожному свій „хрест” і слідувати за Ним з покорою і довірою (Мт 16,24). Нести хрест – означає йти за Христом і в Нього знайти таким чином силу для боротьби з гріхом і зі злом у собі і в світі.

У минулому столітті часописи написали наступну новину. Після однієї битви покликали до військової лікарні священика до важко пораненого воїна. Коли прийшов священик, побачив обличчя раненого і промовив лагідно: „Приятелю, твої рани мусять бути дуже важкі, де тебе поранило”. „Відкрийте, отче, покривало”, - прошепотів воїн. Коли священик відкрив покривало, побачив страшну картину, бо воїн мав відтяті обидві руки. „Ви налякалися, отче, відкрийте ще далі покривало”. Священик підніс і побачив, що у нього були ще і обидві ноги відтяті! „Як же мені шкода тебе, приятелю, - поспівчував йому священик, - так важко навістив тебе Господь Бог!” „Ні, отче, - відповів воїн, - не шкодуйте мене, я отримав те, що заслужив собі, бо не так давно я, не задумуючись, відрубав на Хресті при дорозі Ісусові Христові обидві руки і ноги, а тепер у першій битві це саме спіткало мене. Так як я зробив Господу, так і Господь Бог зробив мені”.

Оспівуючи сьогодні Чесний Господній Хрест, причащаючись його животворящої сили, споглядаючи на розп’ятого на ньому Ісуса Христа, він спрямовує наш погляд на світанок нового дня, його славного воскресіння, наповняючи нас надію на нове, щасливе життя.
Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист