Світлий вівторок

---

Лк. 24,12-35.  
Очі їм заступило і вони Його не пізнали

Христос Воскрес! У ці дні радісно звучать дзвони по всіх наших храмах, лунають піснеспіви – Христос Воскрес, сповіщаючи про найважливішу подію в історії спасіння. Всі ми дуже натхненно та з великим піднесенням співаємо тропар свята „Христос Воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим що в гробах життя дарував”. Своєрідним висновком та глибоким підсумком наповнені слова наших вірних, які своїм співом завершують цей Великодній Гімн: „І нам дарував життя вічне, поклоняємось Його триденному воскресінню”.

Сьогодні, у третій день світлого Свята Пасхи, ми стаємо свідками розмови Воскреслого Христа зі своїми учнями в дорозі до Емаусу. Для нас може здаватися дуже дивним, чому учні тривалий час не можуть пізнати Ісуса. Всі ж Його слова, вчинки, чуда є ще такими свіжими у їхній пам’яті, але ось зараз вже Воскреслого Христа не пізнають. Це не тільки дивно, але одночасно і сумно, бо і у двадцять першому столітті, коли всюди проповідується Євангеліє, коли про Христа, Його науку, життя, смерть і воскресіння стільки написано книг, створено кінофільмів, та, на превеликий жаль, багато людей не пізнають Христа у своєму житті.

Подія, яка сталася з учнями в дорозі до Емаус, хоче ще раз пояснити нам, допомогти глибше пізнати і зрозуміти чим є насправді Пасха Христова, воскресіння Ісуса і її значення для нас. Перше, ніж ми перейдемо до вічного життя, маємо воскреснути духовно.

Духовне воскресіння тісно пов’язане з вірою і відбувається завдяки вірі людини – здатності бачити, відчувати присутність Христа у своєму житті, бачити події життя, як дію бога, а не просто випадок, чи збіг обставин. Сьогоднішнє Євангельське слово пригадує нам дві речі, які виховують нашу віру, це Слово Боже і Святі Тайни. Віра зроджується у серці людини спочатку через Слово Боже, котре вона приймає як авторитет для себе, основу свого життя і старається жити ним і згідно нього будувати своє життя. Віру зміцнюють Святі Тайни, котрі зближають і тісніше єднають людину з Богом. Так у святому Причастю ми приймаємо самого Ісуса під видами хліба і вина.

Розмова Ісуса з учнями в дорозі показує нам, що у духовному воскресінні важливу роль відіграє пізнання Бога, котре є плодом віри, бо без взаємного пізнання неможливо збудувати з Ним міцний духовний зв’язок. „І Він настановив одних апостолами…на збудування тіла Христа, поки ми всі не дійдемо до єдности у вірі й до повного пізнання Сина Божого” (Еф. 4,11-13). Віра християнина провадить його до особистого пізнання Христа, а пізнання служить зміцненню віри і довір’я до Нього. Про важливість пізнання у духовному житті Ісус Христос пригадував апостолам на Тайній вечері: „Це - вічне життя, щоб пізнали Тебе, єдиного істинного Бога, та Ісуса Христа, якого Ти послав” (Ів. 17,3). Ці слова Ісуса потверджує апостол Іван: „Ми пізнали і увірували в ту любов, яку Бог до нас має” (1 Ів. 4,15).

Отже, пізнання Бога — дуже важлива річ, бо без нього нема справжнього щастя і праведного життя. Саме брак духовного пізнання у євреїв призвів до того, що вони засудили і розп’яли Христа – очікуваного Месію: „ми говоримо про Божу мудрість у таємниці, приховану …; яку ніхто з володарів цього віку не пізнав; бо коли б пізнали, то не розп’яли б вони Господа слави!” (1 Кор. 2,7-9).

Завданням духовного життя є навчитися жити вірою – бачити Бога, як джерело добра, звертатися до Нього по допомогу, а не до ворожок, особливо у справах духовних, навчитися все вирішувати з Божою допомогою. Ще одною важливою рисою подорожі Ісуса з учнями є те, що вона тривала майже цілий день. Це означає, що зріст віри, духовне воскресіння, це справа не лише одного дня, а потребує часу і зусиль.

Духовне воскресіння – це відкритість серця. Люди хочуть Божої допомоги у житті, але не завжди отримують чи не розпізнають її, бо мало довіряють Йому через черствість свого серця, а бояться відкрити перед ним своє серце, бо не знають Його. Якщо багато віруючих мають холодну, якби приспану віру, нездатну надихнути і перемінити їх життя, то треба шукати причину у відсутності їх глибокої молитви і особистих близьких стосунків з Ісусом Христом. Багато людей вірять в Ісуса Христа, приймають його особу, як правдиву, лише не вірять в Нього, як особу завжди живу і присутню, яка хоче товаришувати нам на наших життєвих дорогах, бути приятелем і гостем нашого серця.

Письменник А. Дж. Кроніс згадує, що після перших проб писати, був близький до того, щоб назавжди покинути це заняття. На половині своєї книги „Замок Хейтелів”, яка пізніше розійшлась великим тиражем на 19 мовах світу, перервав перший недописаний рукопис і викину його у смітник. Після чого пішов на прогулянку. Йшов вулицею під проливним дощем. Пройшовши трохи далі на край міста, побачив селянина, що орав плугом землю в таку негоду. Образ селянина, що самотньо працює під дощем, збудив у ньому бажання повернутися до дому,. витягнути рукопис із смітника та дописати свою першу книгу. Кроніс став знаменитим письменником, дуже часто з вдячністю згадував селянина, що спонукав його, щоб зробити ще одну спробу.

Коли нам здається, що вже немає сил, немає змісту справа, коли ми вже не знаємо, як зробити її, у ті хвилини приходить на допомогу Господь, щоб дати нам добру думку, доброго помічника, доброго товариша, щоб скріпити нашу віру. Христос прийшов у важку хвилину до апостолів, щоб скріпити їх у вірі перед майбутнім проголошенням Доброї новини по цілому світі, так само допоможе і нам у житті.

Зустрічаймося з Ним у товаристві молитви, споживанням Христа під Євхаристійними видами хліба і вина, щоб по-дружньому з Ним спілкуватися: „Зостанься з нами”. Ці слова є гарною пасхальною молитвою, яка виражає бажання довірливої і особистої зустрічі з Господом. Бо тільки таким чином розгоряється віра і любов, і людина є здатна розбудити їх в інших серцях. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист